Енергію та світло більшість людей сприймають як щось абстрактне й таке, що просто існує. Ми показуємо тих, хто стоїть за струмом у розетках, світлом у лампочках, і своєю щоденною працею робить так, щоб, увімкнувши пилотяг у мережу, ви могли, власне, якісно прибрати у своєму помешканні. У цьому груповому інтерв'ю ми розкажемо про інженерів-атомників, проєктувальників електромереж, працівників електростанцій і дамо їм можливість розповісти свої історії.
ВІКТОРІЯ КОВАЛЬОВА
кандидатка технологічних наук
Розкажіть, ким конкретно і де ви працюєте?
Я працюю завідувачкою кафедри електроенергетичних комплексів і систем у Приазовському державному технічному університеті в Маріуполі. Я кандидатка технологічних наук — досліджувала питання якості електроенергії та думала над тим, як все вдосконалити. Тоді я дізналася, які рекомендації щодо цього дають міжнародні електротехнічні комісії, але для впровадження цих рекомендацій в Україні або навіть хоч би для створення своїх потрібні були експериментальні дослідження та підтвердження. За них я і взялася, а у 2012 році захистила дисертацію. Після цього працювала далі доцентом, а з 2017 року стала вже завідувачкою кафедри.
І наскільки я знаю, навіть це ще не все?
У 2018 році я навчалася в стартап-школі, а коли на фестивалі стартапів виступила зі своєю ідеєю, один із членів журі та інвесторів сказав, що готовий вкласти свої гроші в мій проєкт. Так з'явилася компанія Kampov Technology, в якій я працюю технічним директором. Особливість нашої компаніїї полягає в тому, щоб використовувати технології доповненої та віртуальної реальності для навчання електриків і енергетиків. У підсумку, на сьогодні наш заклад вищої освіти є першим в Україні,
який отримав 24 VR-шоломи. Ми розробили під них лабораторні роботи та переформатували чотири дисципліни, які тепер ведемо у VR.
Як на такі нововведення реагують студенти?
Вони в захваті. Наприклад, деякі практичні заняття про електричну частину станцій і підстанцій мають проходити на відкритому розподільчому пристрої, але не завжди є можливість туди потрапити, особливо в коронавірусний час. До того ж, коли все під напругою, потрібно бути вельми акуратними та отримати багато дозволів на таку екскурсію. А за допомогою VR студенти надягають шолом, заходять в цей простір, вивчають обладнання, можуть всюди походити та все подивитися. Потім, коли вони потрапляють вже на реальну підстанцію, вона їх не лякає. Вони все розуміють і можуть відрізнити між собою, наприклад, вимикач і розрядник, які зовні можуть бути дуже схожі.

Найголовніше, що їм подобається. Адже на кресленнях можна якось все це пояснити, але така інформація не досягає ані розуму, ані серця слухача. Інша справа, коли ти це прожив. Ми розробили простір так, щоб максимально передати відчуття присутності — навіть додали звук, тому можна почути, як гуде трансформатор та інше обладнання.

Але спочатку ідея була в тому, щоб ліквідувати енергетичну безграмотність населення. Ми зіткнулися з тим, що багато людей не знають елементарних речей. Наприклад, ситуація: людина вдома, пішов дощ, шквальний вітер обірвав лінію електропередач і приватний будинок залишився без світла. Що робити? Якщо вдома є генератор, то як його увімкнути? Не кожен це знає.

Тому ми зробили такі VR-лабораторії й за їхньою допомогою вчимо людей простому розв'язанню проблем, з якими вони можуть зіткнутися в житті. Зараз ми це тестуємо на студентах нашого енергетичного факультету, а з наступного семестру ці дисципліни будуть слухати ще й транспортники, економісти, соціологи. Тому що це потрібно, як я вважаю, всім. У нас у VR там будиночок в Закарпатті стоїть, можна походити, подивитися, в підвал спуститися — як в The Sims, тільки крутіше. А потім починається — тріск, шум, дощ... У нас дорослі люди, викладачі, коли спробували, висловлювали емоції так бурхливо, ніби це в реальності з ними відбувається.

Також ми застосовуємо ці технології й для профорієнтації, тому що часто молодь думає, що електрик — це той, хто або по стовпі лазить, або сидить в підвалі. Ми ж пояснюємо, наприклад, що якщо ти інженер-електрик, то ти в основному працюєш за комп'ютером і тобі потрібно вміти програмувати, але не просто знати мови, а мати прикладний напрям у сфері енергетики.
"У НАС У VR ТАМ БУДИНОЧОК В ЗАКАРПАТТІ СТОЇТЬ, МОЖНА ПОХОДИТИ, ПОДИВИТИСЯ, В ПІДВАЛ СПУСТИТИСЯ — ЯК В THE SIMS, ТІЛЬКИ КРУТІШЕ."
Як прийшла ідея використати саме VR?
Коли я закінчила інститут, то вирішила піти працювати на завод. Мене взяли в електротехнічне бюро та посадили приймати іспити по групі електробезпеки у співробітників підприємства. Для цього я повинна була сама вивчити весь матеріал — а це величезні товсті книги, написані дрібним текстом. Там була купа різної інформації, але ж у нас у всіх різне мислення: у когось технічний склад розуму, у когось гуманітарний, хтось легко працює з уявою, а комусь на пальцях потрібно пояснити. Тому коли я приймала іспити, то побачила, що навіть люди з досвідом, які вже мають цю групу з електробезпеки та підтверджують її, бувало, губляться. Тобто те, що пов'язано безпосередньо з їхньою роботою, вони знають добре, а з рештою — проблеми.

І я весь час думала, як би це все спростити. Це був 2007 рік, і перша ідея, яка спала мені на думку, — адаптувати інформацію під книги про правила дорожнього руху — вони ж дуже прості та доступні. Потрібні були екзаменаційні білети, де можна було б запитання та відповіді візуалізувати. Тож коли стали з'являтися VR-окуляри, це здавалося ідеальним рішенням.

Що є безсумнівним плюсом у VR — у людей, коли вони виконують певні операції, починає працювати м'язова пам'ять. Якщо людина один раз це прожила і зробила, то дія краще відкладається в голові, ніж якщо вона це прочитала. Читати взагалі краще півголосом, тоді ще і звукова пам'ять вмикається, а якщо ти ще й руками все це робиш, то залучаються почуття й емоції.

Тому що електрик іноді як сапер — помиляється лише один раз. Це може бути небезпечно для життя, й в стартап я йшла саме з цією ідеєю — зробити додаток у VR, щоб вчити електробезпеці та знизити кількість смертей на підприємствах внаслідок нещасних випадків.

А далі все виявилося набагато глибше. Ми їздили підприємствами України й пропонували нашу технологію, а потім у Запоріжжі нас попросили, щоб ми змоделювали роботу помпової станції та аварію, коли є прорив й пішло затоплення. Тому що у них була ситуація, коли чергова побачила, як підіймається вода, і побігла на вихід. Вона не встигла, на жаль, врятуватися, а на її черговому місці є кнопка, натиснувши яку відкриваються шлюзи й вся вода витікає. Але через те, що таке буває раз на десять років, людина запанікувала. У VR всі ці страшні ситуації можна безпечно прожити, а потім, якщо, боронь боже, вони відбудуться, людина вже на автоматі зреагує.
Як ви думаєте, як ще можна залучити молодь до енергетичної сфери?
Це нове IT. Мені здається, було б добре, якби діти в школах розуміли, що енергетика — це не лише фізика. Багато хто каже: «Круто, я б до вас пішов, але я фізики не знаю». Я відповідаю, що з неї потрібен всього один розділ: електрика. Один закон Ома, два закони Кірхгофа — і все, це є основним. Так, це складно, тому що з першого курсу людей вчать думати та, якщо немає готових рішень, вигадувати їх самому. Потрібно бути менеджером. Але багато хто боїться не цього, а того, що фізику в школі погано вчили.
Розумію чому — у нас проблема з якістю викладання цього предмета і кількістю годин, які на нього виділяються. Діти просто не мають реального уявлення про електрику. Щоб вступити до нашого університету, обов'язково потрібно скласти ЗНО з математики й української мови, а третій предмет обрати — фізику або англійську. Ось останню треба знати по-справжньому, тому що все програмне забезпечення й технічна література — англійською.
"ЕНЕРГЕТИЧНА СФЕРА — ЦЕ НОВЕ IT."
Здається, ви дуже впевнені в тому, що енергетика — перспективна сфера. Чому?
Зараз наші мережі зношені на 40–50% і потребують повної модернізації, а електричні станції зношені на 60%. Не сьогодні-завтра цю сферу очікує стрімкий ріст, і ті, хто будуть до неї долучені, стануть найуспішнішими людьми. Тому що неможливо розвивати жодну галузь країни, не розвиваючи енергетику. Хочете промисловість? Потрібна енергетика. Хочете туризм? Без електрики нічого не вийде. Культура? Будь-яке шоу вимагає великих енергетичних ресурсів і витрат.

Без електрики нікуди, й потрібно розуміти, що цю сферу чекає глобальний переворот. Якщо встигнути в цей струмінь влитися, то будеш на хвилі. Але це складно пояснювати дітям, особливо коли у них батьки й гадки не мають, що таке енергетика, не знають, які зарплати та перспективи.

Раніше це було непопулярним — ну хто ти, електрик в цеху? Асоціації не дуже хороші, не «запалює». А сьогодні, тільки уявіть: електрик стадіону або головний енергетик шоу-програми Монатіка, наприклад. Тобто це людина, без якої шоу не відбудеться. Час змінився, у суспільства інші пріоритети, й потрібно це доносити дітям.

Тим більше, зараз дефіцит фахівців — я випускаю на рік десь 30 спеціалістів і не можу покрити запити, які надходять від різних підприємств. Мені здається, потрібно проводити роботу з учителями, тому що багато дітей їх слухають. Не важливо, що вони викладають — математику чи образотворче мистецтво, — якщо вони вміють достукатися до серця школяра, то їх будуть слухати.

Розповідати дітям щось важливе потрібно їхніми ж методами, наприклад, через блогерів і лідерів думок. У цьому випадку пояснити актуальність енергетики легко — якщо завтра «ляжуть» мережі, тому що нікому їх обслуговувати та створювати, то ми ж з вами залишимося без струму.

Потрібно відчувати такі моменти та не використовувати старовинні методи. Роздача брошур вже не працює, все як мінімум має бути по QR-кодах та короткими фразами — діти в змозі приймати рішення швидко.
Що мотивувало вас свого часу вступити на цю спеціальність і почати працювати в цій сфері?
Я взагалі спортсменка й професійно займалася легкою атлетикою, бігом і стрибками в довжину. Планувала вступати на спорт, але за місяць до вступу передумала, коли усвідомила, що кар'єра спортсмена коротка — дуже скоро я не зможу бігати, доведеться займатися тренерством. Вирішила, що це не те, чого я хочу, тому пішла на енергопостачання.

Для вступу потрібно було скласти іспити з української, математики, англійської та інформатики. Я на все це подивилася, оцінила свій творчий хист на «точно все здам» — так і зробила. Думала, що повчуся трохи й піду в програмування, але мені сподобалося. Це дуже схоже на програмування, але воно тут прикладне, тобто я не просто пишу код, а розумію, як він буде працювати. Зазвичай програміст — це просто руки, яким потрібен інженер, щоб деякі речі пояснити. А на цій спеціальності ти й розумієш, як це влаштовано, і можеш цим усім керувати.

Після роботи на заводі хотілося бути просто корисною на якомусь глобальному рівні, тому «аспірантуро, приймай». Паралельно з навчанням я викладала. Я відчувала кайф від процесу, коли приходила на лекцію, називала її тему й бачила, що мене абсолютно не розуміють. Та через годину двадцять хвилин очі студентів вже сяють — вони зрозуміли, у них маса запитань. Я просто на крилах вилітаю з аудиторії, тому що знаю, що не дарма прожила цей час.

До того ж, я побачила, що якщо залишуся тут, то повинна буду постійно вдосконалюватися і розвиватися. Вибору немає — приходить крута і сучасна молодь, а ми, вчителі, не повинні від неї відставати. Щоб вони нас слухали і чули, ми як викладачі повинні бути для студентів авторитетами.
"РАНІШЕ ЦЕ БУЛО НЕПОПУЛЯРНИМ — НУ ХТО ТИ, ЕЛЕКТРИК В ЦЕХУ? А СЬОГОДНІ, ТІЛЬКИ УЯВІТЬ: ЕЛЕКТРИК СТАДІОНУ АБО ГОЛОВНИЙ ЕНЕРГЕТИК ШОУ-ПРОГРАМИ МОНАТІКА, НАПРИКЛАД."
Є щось, що вас дратує в вашій роботі?
Так, кількість бюрократії. Дуже багато паперової роботи, яка відриває від реальних справ і викликів. Тобто багато чого може не відбутися, тому що потрібно написати купу папірців, отримати десятки узгоджень, боротися з цим «а що, якщо?». Та давайте просто спробуємо — і подивимося, що буде! Це сильно гальмує. Наша система освіти не перебудувалася під новий формат і сучасне покоління молоді. Ми однією ногою начебто там, але крок не робимо. А нам би принаймні повністю перейти на електронний підпис, а то це може стільки часу з'їсти — пробігтися по 9 корпусах, щоб зібрати 11 автографів.
Цікаво, а вам часто кажуть, що робота у сфері енергетики — не жіноча справа?
Не кажуть, але є німе запитання. А я ще часто на день відкритих дверей або інший захід прийду в гарній сукні та на підборах, щоб підсилити ефект. Раніше, може, це й не жіноча робота була, але часи змінилися. Ми ж якось переналаштувалися з проводового телефону на смартфон, так приймімо, що енергетика — це й жіноча робота в тому числі.
Чи є у вашій сфері забобони?
Я можу сказати, який ритуал електрики проводять, коли п'ють. Вони сидять за столом, хтось вимовляє тост і торкається чаркою до столу, запитуючи: «Є контакт?». І кожен за столом теж опускає на нього свою чарку і відповідає: «Є контакт».
Якими якостями, на ваш погляд, потрібно володіти, щоб піти працювати в цю сферу?
Потрібно бути впертим і вміти стояти на своєму, а також хотіти розібратися. Мати в собі задатки менеджера, тому що потрібно буде приймати рішення, причому такі, які впливають на багато життів. Важливо, щоб людина знала свої особливості і розуміла, де вона може бути корисною. Ось є люди, які народилися, і вони вже номер один, а всі рішення їм легко даються. А є ті, яких потрібно підштовхувати. Не всі повинні бути керівниками, є круті виконавці і виняткові контролери. Мене, скажімо, потрібно контролювати. Рішення я приймаю легко, але розсіяна страшно. У мене навіть були історії, коли я забувала, що у мене пара. Вривалася в аудиторію до студентів, які сиділи без викладача, грізно питала: «А з ким це у вас зараз заняття і чому викладача немає?». А мені відповідали: «Так з вами ж».
СЕРГІЙ СУКАЧ
інженер-енергетик
Ким і де ви працюєте?
Нещодавно у нас в НЕК «Укренерго» саме пройшла реорганізація, тому мої обов'язки з часом трохи зміняться, але до цього моя посада звучала як інженер-енергетик на підстанції 750 КВ «Київська» у Макарівському районі. Я займаюся забезпеченням та обслуговуванням власних потреб станції, тобто стежу за кабельним господарством, освітленням, опаленням, кондиціюванням повітря, резервним живленням тощо.
А що входить у ваші обов'язки?
На підстанції цілодобово присутні черговий диспетчер і черговий електромонтер. Вони двічі на день оглядають обладнання, щоб перевірити, чи все гаразд. Підстанція у нас, до речі, дуже велика, займає 48 гектарів, тож іноді ми навіть переміщаємося по ній на велосипедах. Якщо диспетчер має якісь зауваження, то записує у так званий «журнал дефектів», а далі вже наша експлуатаційна служба дивиться, що з цими недоліками можна зробити, як їх усунути та що для цього потрібно, чи можна впоратися власними силами, чи потрібно замовити додаткові матеріали, чи необхідне втручання підрядної організації.

Тут кожен, здавалося б, банальний процес насправді є складним. Здається, стежити за кабелями, ну що такого. Однак їх так багато, що довжини вистачить, аби протягнути
навколо екватора. Або замінити лампочку, яка перегоріла по периметру підстанції — для цього потрібно залучити автопідйомник, декілька працівників, а це зазвичай займає чимало часу. Плюс роботи з документацією вистачає, адже все, що ми виконали, потрібно задокументувати.
"ЕНЕРГЕТИКА — ДОСИТЬ ШИРОКА ГАЛУЗЬ, ДЕ ТОЧНО МОЖНА СЕБЕ ЗНАЙТИ."
Розкажіть про ваші перші професійні кроки?
Я закінчив факультет електрифікації та автоматизації Національного аграрного університету (зараз Національний університет біоресурсів і природокористування). Там вивчалася здебільшого теорія, пов'язана із сільським господарством. Після закінчення навчального закладу пішов працювати на завод енергетиком — от там у мене вже почалася практика. Середній вік працівників становив 60 років, зарплату не виплачували, а видавали продуктами. Коли закінчувався місяць, на машині привозили по бартеру ковбасу, шампанське тощо, а люди кілька днів стояли в черзі за цим добром. Робота зупинялася на час видачі «продуктової зарплати», такі були веселі часи.

Але я вважаю, що для випускника це було ідеальне місце, бо коли тобі фактично нічого не платять, то й запитують з тебе мінімум. До того ж, старші працівники розповідали деякі нюанси їхньої роботи, а я добре навчився працювати з документацією. Електроенергетика — це робота з підвищеною небезпекою, тут потрібно до поставлених задач ставитися серйозно.
Чому ви обрали саме цю сферу?
У школі я обходив лівою дорогою теми енергетики й електрики, боявся розеток і струму, нічого про це не знав. З фізикою у мене були проблеми, натомість я дуже любив математику та хотів вступати на економіста. Але на цю спеціальність було десь 20 претендентів на одне місце, а от з енергетикою все було простіше. Я подумав, що вступлю, а потім переведуся, але провчився рік і зрозумів, що це дуже цікаво. Ну і студенти-колеги теж були нормальними, а коли я дивився на цих економістів, вони мені здавались вже якимись недолугими.

А потім життя показало, що енергетика — досить широка галузь, де точно можна себе знайти. Я за своє життя працював у п'яти організаціях і зустрічав в енергетиці досить непересічних людей із різною освітою — рибальське господарство, деревообробка, музика, мистецтво. Якимись стежками всі ми прийшли в цю сферу й нормально себе почуваємо.
Що в енергетиці такого цікавого?
Це романтично. От, наприклад, та ж економіка — це що? Ти сидиш і рахуєш цифри, складаєш графіки та плани. Звісно, в енергетиці теж треба цим займатися, але якщо тобі набридло, ти можеш зробити обхід або перевірити обладнання. У нас біля підстанції (високовольтні підстанції, до речі, за межами населених пунктів розташовані) є поле і ліс. Можна під час обідньої перерви піти й подихати свіжим повітрям, помилуватися природою. Мене також тішить те, що сюди приїжджають колеги з різних куточків України, а іноді й з-за кордону. Цікаво спілкуватися з цими людьми — вони багато в чому роблять схожу роботу, але підхід до неї, виконання та комунікація, наприклад, навіть між представниками сходу і заходу України відрізняються. У кожного є свій колорит. Я таке ціную.
Я читала, що таких підстанцій, як ваша, лише дев'ять на всю країну. Чим вона особлива?
750 тисяч вольтів — це найбільший клас напруги в Україні, який використовується. От в розетках 220 вольтів — якщо в неї випадково встромити пальця — тебе трохи потрусить. Категорично не рекомендую це перевіряти на власному досвіді. А тут навіть без дотику, якщо надто наблизитися до проводу, від тебе можуть залишитися чоботи й трохи попелу. Це настільки небезпечна напруга, що до неї варто ставитися з усією повагою та обережністю.

У нас на підстанції місцями настільки високе електромагнітне поле, що якщо йти під високовольтними магістральними лініями в босоніжках, то травичка «щипається» та б'ється струмом. Якби людина з пірсингом там пройшлася, то вона теж відчувала б невеличкі розряди та пощипування. Струм хоч і невеликий, але відчутний.
"А ТУТ НАВІТЬ БЕЗ ДОТИКУ, ЯКЩО НАДТО НАБЛИЗИТИСЯ ДО ПРОВОДУ, ВІД ТЕБЕ МОЖУТЬ ЗАЛИШИТИСЯ ЧОБОТИ Й ТРОХИ ПОПЕЛУ."
Все це звучить досить небезпечно…
Місцеве населення з сусідніх сіл і навіть представники обленерго, тобто люди з енергетичною освітою, іноді бояться до нас на підстанцію заходити, тому що переживають за свою потенцію — нібито у них дітей після цього не буде. У нас в Макарові є 40-квартирний будинок, в якому живуть в основному працівники підстанції. Я зазвичай кажу, що хто сильно боїться, може приїжджати в гості й подивитися, скільки навколо нього бігає дітей.
Які ще є забобони?
Коли я працював на заводі, зі мною спілкувався такий собі Міша Завозін — фактурний тип, електрик. Якось потрібно було приєднати кабель, а перед тим знеструмити його. І Міша, який нібито юдей, перед тим як це робити, постійно хрестився. Коли я побачив це вперше, то здивувався, а він відповів просто: «Щоб все було добре». Мужику було 60 років. Але насправді він два рази забув перехреститися. В результаті, першого разу він увімкнув вимикач на заземлювач, але той аварійно вимкнувся й заклинив, все обійшлося. Вдруге теж були якісь проблеми. От і не вір після цього.
Якими якостями потрібно володіти, щоб працювати у вашій сфері?
Нерви мають бути здорові, однозначно, а також прокачані зосередженість й уважність. Хоча б приблизно варто знати, чим ти займаєшся, тому що інакше можна елементарно недооцінити небезпеку. Електрика невидима — тим вона й підступна. На землі може лежати дріт — або просто, або під напругою. Людина може не розібратися й навіть не торкатися його, а лише підійти ближче. Є таке поняття, як крокова напруга — вона розтікається по землі, а різниця потенціалів може вбити.

Є правила безпеки, правила безпечної експлуатації, правила технічної експлуатації. Електрики люблять казати, що вони написані кров'ю. От 60 років тому мій дід працював за цією ж спеціальністю й ніяких правил тоді не було, просто вважалося, що якщо щось знаєш — можеш лізти, якщо ні — то не підходь. Тоді електрика була не вельми вивчена, тому траплялося багато смертельних випадків. Зараз же все детально прописується заради безпеки працівників та населення найближчих населених пунктів.
Як пересічні українці можуть відчути на собі аварію, яка трапилася на підприємстві?
Якщо, не дай боже, станеться аварія або відключення на якійсь іншій підстанції, то може в одному будинку зникнути світло. Якщо ж щось не так піде у нас — пів області може «лягти». Я знаю одну історію, коли в обленерго відключилася лінія… У лікарнях має бути безперебійне живлення: дизель якийсь і два плеча від різних джерел живлення, щоб коли одне джерело відключили, відразу увімкнулося інше. І от в одній лікарні, коли зникло світло, на відновлення електропостачання знадобилося буквально кілька хвилин. Але це було задовго для немовляти, яке лежало там на штучному зберіганні. Кого тут звинувачувати? У лікарні відповідальний за це мав забезпечити резервування, щоб не було таких кількахвилинних перебоїв, а зараз, на жаль, більшість лікарень працює без резервування.
На вашу підстанцію приходить працювати молодь?
Років десять тому, коли я сюди влаштувався, середній вік працівників був десь 33 роки, а зараз, відповідно, 43. У нас немає особливої плинності кадрів, а останніми прийшли тільки двоє молодих хлопців. Це відповідальна робота, енергетика не любить і не розуміє несерйозного до себе ставлення.
"ЯКЩО, НЕ ДАЙ БОЖЕ, СТАНЕТЬСЯ АВАРІЯ АБО ВІДКЛЮЧЕННЯ НА ЯКІЙСЬ ІНШІЙ ПІДСТАНЦІЇ, ТО МОЖЕ В ОДНОМУ БУДИНКУ ЗНИКНУТИ СВІТЛО. ЯКЩО Ж ЩОСЬ НЕ ТАК ПІДЕ У НАС — ПІВ ОБЛАСТІ МОЖЕ «ЛЯГТИ»."
Чи порадили б ви взагалі молодим хлопцям і дівчатам йти у сферу енергетики?
Якби я був у молодшому віці, то пішов би працювати у підрядні організації. Там робота важка, навіть брутальна, але платять за неї відповідно. До того ж по вахтах: два тижні відпрацював, два тижні відпочиваєш. Є можливість поїздити у відрядження по всій Україні — краса та романтика. Свідком стількох класних історій можна стати.

От ми якось проїжджали біля села Чорнобильської зони — Великі Кліщі, — звідти після катастрофи всіх евакуювали. Майже. Ходили чутки про бабку Настю, якій шкода було залишати корову, тож вона відмовилася виїжджати й досі живе в селі без світла та сусідів. Ми їдемо, а погода просто морок: дощ, буря, сльота. Бачимо, бабка якась біля дороги стоїть і махає. Ми її підібрали й спитали, куди вона, а та й відповіла, що в Великі Кліщі. Я їй кажу: «Так там нікого нема, тільки одна баба Настя живе». А вона мені у відповідь: «Так це ж я!».

Така бойка жінка — поїхала в сусіднє село, де живуть люди, до місцевого голови, щоб їй допомогли скосити сіно для корови й щось поремонтували. Тож вона пішки туди йшла, назад вже до нас прибилася. На запитання «Як же ж ви живете?» відповіла: «А як раніше люди жили?». Розповідала, що користується свічками та гасівкою, замість холодильника складає все в відерце та опускає в криницю. Дискомфорту від свого стану ніякого не відчуває.

Повертаючись до вашого запитання, для молоді — це чудова можливість, а от коли у людини вже з'являється сім'я, стає складніше. Слюсарі або монтери хоча б по вахтах працюють, а от головний інженер проєкту, наприклад, або інший відповідальний за будівництво майже цілодобово перебуває на підстанції та контролює весь процес. Був у нас такий підрядник, Микола П'ясецький, який сидів пів року тут і вибрався тільки кілька разів — на Різдво і Пасху — до родини. При тому у нього була жінка й троє дітей. До речі, я помітив, що в електриків в основному дівчата родяться.
Це якось пов'язано?
Є деякі наукові теорії, які особливо стосуються тих, хто паяє деталі. В каніфолі є якісь ферменти, які людина вдихає, й це якось впливає на стать її майбутньої дитини. Це не підтверджено, але забобон такий є.
ОКСАНА МАТВІЙЧУК
інженерка супроводу будівництва
Ким і де ви працюєте?
Я працюю в НЕК «Укренерго» інженером супроводу будівництва. Від початку закупівлі повністю виконую супровід самого договору, займаюся спілкуванням з підрядниками та діловим листуванням — і так до самого кінця, поки не введемо об'єкт в експлуатацію. Це здебільшого організаційна робота із будівництва ліній електропередач і підстанцій.
Чому ви обрали саме цей шлях?
У мене завжди було добре з технікою, легко давалася фізика, до того ж я рано зрозуміла, що маю математичний склад розуму. Тому сама доля веліла дивитися в цьому напрямі. Багато моїх однокласників теж обрали цю сферу: хтось навчався у львівських університетах, хтось — у КПІ, а я вступила на енергетика в Національний аграрний університет.

На перших курсах університету нас вчили енергетиці загалом, а от коли вступали на магістратуру, міцно замислювалися над тим, в якому напрямі рухатися. Я обрала сферу енергопостачання, де фокус більше не споживачів — не на виробництво, а на енергопередачу. До того ж, електровиробництво, наприклад, більш небезпечна та складна справа, де постійно працюють з високою напругою.

Я спочатку навіть не думала, що піду працювати за спеціальністю, просто хотіла отримати вищу освіту. Перші роки я планувала, що переведуся на якийсь менеджмент, але з часом затягнуло.
Це цікава робота?
Так, як мінімум тому, що ти завжди приймаєш рішення та чомусь навчаєшся. Від початку року, наприклад, ми почали займатися новими закупівлями, зараз робимо описи та вимоги для нового будівництва, щодня приділяємо увагу новому об'єкту чи проєкту, тому постійно взаємодіємо з іншими відділами. Але крім нового будівництва є й старе, тому що деякі об'єкти ведуться і по п'ять років.

Це потрібна робота. Нічого зараз не стоїть на місці, все модернізується, все потрібно оновлювати. Тому сфера будівництва завжди буде актуальною. Нині багато ліній електропередачі реконструюються, а на підстанціях з'являється нове обладнання.

Спочатку було тяжко, тому що доводилося навчатися, вбирати багато технічної інформації, під кожен об'єкт вчити купу нового та обирати свій підхід. Важко, але реально. Мені пощастило — я відчувала підтримку від колег. Це давало сили не зупинятися.
"ЦЕ ТАКА СФЕРА, У ЯКІЙ
НЕ СТРАШНО ЗМІНЮВАТИ РОБОТУ, ТОМУ ЩО ЯКЩО ТИ ПРОФЕСІОНАЛ, ТО ЗАВЖДИ ЗМОЖЕШ ЗНАЙТИ СВОЄ МІСЦЕ."
Кажуть, що енергетика — нове IT. Ви згодні з цим?
Це дуже перспективна сфера. Завжди потрібна молода кров, яка буде працювати та навчатися. Однак потрібно, щоб у людини було бажання це робити та в цьому перебувати, аби це не було насильно. Не так, щоб батьки десь прочитали, що енергетика — високооплачувана та престижна сфера, і копняками відправили свою дитину туди без пояснень.

Певною мірою я можу назвати свою роботу творчою, тому що бувають не лише технічні питання, а й ті, до яких потрібно підходити з якоюсь ідеєю. Навіть листування з підрядною організацією іноді вимагає польоту фантазії.
Не хочеться часом кинути все та піти працювати в інше місце або мати можливість працювати дистанційно?
Ні, робота цікава та потрібна. До того ж, це постійний розвиток. Іноді навіть нове оформлення документації може викликати захват. Я змінювала місця роботи, але все в межах цієї сфери. Це, по суті, кар'єрний ріст, адже мій шлях починався з інженера другої категорії.
Що вам найбільше подобається в роботі, а що найбільше дратує або хотілося б змінити?
Подобається чудовий колектив, а такого, щоб дратувало, немає. Іноді складається враження, що ця робота була створена для мене, тому що я з радістю на неї йду і, як бачите, не шукаю недоліків.

Це така сфера, у якій не дуже страшно змінювати роботу, тому що якщо ти професіонал, то завжди зможеш знайти своє місце. Вона дає стабільність, якої дуже не вистачає у наш буремний час.

Люди, які працюють у сфері енергетики, роблять наше життя простішим, зручнішим,
а інколи й безпечнішим. Саме вони рухають прогрес, запалюють світло у домівках
і навчають наступне покоління спеціалістів. А тепер ви ще й знаєте їх в обличчя.
Даний матеріал став можливим завдяки підтримці американського народу через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Проєкту енергетичної безпеки (ПЕБ) та грантової ініціативи «Молода енергія». Погляди авторів не обов`язково відображають позицію USAID або Уряду Сполучених Штатів.
РЕДАКТОР:
ЮРІЙ МАРЧЕНКО
ДИЗАЙН:
ВАЛЕРІЯ ГОРОДЧАНІНА
IНТЕРВ'Ю:
ТЕТЯНА КАПУСТИНСЬКА
E-mail дайджест від PLATFOR.MA!
Пишемо листи, які хочеться витягати зі спаму, навіть якщо вони туди випадково потрапили. Регулярно розповідаємо історії зі сфери креативу та соціально важливих тем, аби вам було, чим надихатися.