ПАВЛО МАКОВ
(КНІЖНІСТЬ)
середньовічні китайці, комікси
та власні книжки художника

Література формує особистість, наповнює голову думками, створює ідеї та іноді навіть змінює життя. Сила та міць однієї невеличкої книги незмірні: часто саме між рядків ми закохуємося, знаходимо вірного друга або досвідченого вчителя, пізнаємо себе. Разом із видавництвом IST Publishing Platfor.ma продовжує проєкт, який розкриє вплив літератури на життя наших сучасників. Героєм нашої рубрики цього разу став український художник, роботи якого виставляються у музеях і галереях по всьому світу, — Павло Маков. Він розповів про те, яка література стала основою його творчості та сформувала його естетику, які твори запам'яталися з дитинства та чому не можна забувати про комікси. Плюс п'ять улюблених книжок Павла Макова!
Я ставлюся до книг двояко. З одного боку, це інструмент. У моїй майстерні лежать розкриті книжки, я в них пишу, малюю і вони часто страждають, тому що на них завжди щось капає, поки я працюю. Потім лаю себе за це. Книга — це також можливість поговорити з автором. Погоджуватися або не погоджуватися з ним, радіти чи ні, найголовніше — можливість розмови.
З іншого боку, книга — це рух у часі. Коли ми беремо її до рук, ми перебуваємо тут і зараз. І ми можемо зазирнути у завтра, а можемо й повернутись у вчора. Книга — маленька машина часу. Вона заворожує мене своїми послідовністю й рухом. Певною мірою «Китайська книга змін» про це. В ній мене найбільше вражає те, що гексаграми дуже нагадують план міського району. Це такі китайські впорядкованість і жорсткість, які пов'язані із сучасною політикою Китаю. І, попри зміни, все залишається так само. Тільки китайці так можуть: «У нас і капіталізм, і комунізм».
Я користувався цією книгою, коли робив свій артбук «До По», оскільки він про дві структури. У книжці кожен розворот — це, з одного боку, непізнаний неорганізований вільний гнучкий світ, сповнений драм і трагедій, а з іншого — жорсткий світ, який теж сповнений драм і трагедій, але абсолютно за іншим принципом. Я використовував кожну з гексаграм, щоб з будинків побудувати район міста. Було дуже цікаво. Я читав кожен знак, кожен китайський сенс, і ми з Танею (Таня Борзунова, дизайнерка книги, студія 3Z — Platfor.ma) вкладали цей настрій. Ось це відчуття подорожі у часі для мене дуже суттєве в книжках.
Діаграма з гексаграми Ї цзін (з позначками Готфріда Вільгельма Ляйбніца)
Павло Маков, «До По», IST Publishing, 2018 рік
У спілкуванні з книгами мені дуже важливі робочі зошити, в яких я роблю малюнки та записи, але я не маю до них пієтету. Один із них став основою артбуку «До По». Проте зазвичай у кожного свій закон життя. Так, недомальовані зошити залишаються, та я більш не повертаюся до них, а от деякі закінчені повністю.
З насторогою ставлюся до дорогих книг і не дуже люблю видання у твердих палітурках. У них інколи суть не варта того антуражу, в який її закладено. Я завжди радію гарному дизайну — сам прагну такого. У своїх книгах я завжди працюю зі студією 3Z, тому що ми можемо сперечатися, але поєднати наші погляди та зробити так, як хочемо.
З дитинства пригадується «Одіссея капітана Блада». Це був 4-й клас. Київ. Мороз. Я приїжджав на зупинку та розумів, що вдома мені вже читати не дадуть, тому що потрібно було виділити час на вечерю та домашні завдання. Тому я сідав на зупинці навіть у сильний мороз, дочитував до кінця главу й тільки потім йшов додому. А коли в сьомому класі прогулював уроки, то, наприклад, замість французької приходив в аптеку та на 45 хвилин сідав читати «Дванадцять стільців». Я був прогульником, але не двієчником. Ще не можна пропустити «Пригоди Робінзона Кукурузо» і «Тореадори з Васюківки» Всеволода Нестайка. Я їх перечитував по десять разів. Коли мене запитують, як це так, що я з російськомовної родини і так добре розмовляю українською, я відповідаю: «Скажіть дякую Нестайку».
Рафаель Сабатіні, «Одіссея капітана Блада», Молодь, 1981 рік
Ілля Ільф та Євген Петров,
«Дванадцять стільців», художник Михайло Черемних, розворот першого журнального видання, 1928 рік
Всеволод Нестайко,
«Пригоди Робінзона Кукурузо»,
Веселка, 1968 рік
Всеволод Нестайко, «Тореадори з Васюківки», Веселка, 1973 рік
Я часто ділюсь своїми книжками, але зазвичай залишаю записку, кому та коли її дав. З огляду не лише на вік, а й на відчуття світу, я прихильник паперових книг. Але, безумовно, частково вони вже замінені електронним форматом. Я проти нього нічого не маю, сам іноді читаю з екрана. Пам'ятаю, що перша книжка, яку я прочитав від А до Я з телефону була англійською — про Стіва Джобса, коли вона тільки вийшла. Напевно, це символічно — з екрана iPhone прочитати книгу про ідеолога компанії.

Книга, до якої я повертався кілька разів, — «Улісс» Джеймса Джойса. Я починав читати її декілька разів. Перший раз подужав третину — кинув, через багато років ще раз почав, прочитав дві третини та знов кинув. Взяв її у руки через багато-багато років і все-таки прочитав до кінця. Це дуже приємне відчуття — закінчити «Улісс».
Із авторів коміксів мені найбільше подобається Кріс Вер — я великий шанувальник його коробки коміксів «Building Stories» про дівчину без ноги. Деякі автори-коміксисти мене вражають своєю лаконічністю. Я їм заздрю, тому що я не можу, наприклад, написати сценарій, це ж треба таку велику роботу зробити, в яку буде вкладено дуже багато часу. Я ж працюю без ескізів, починаю на аркуші, потім стикаюсь з проблемою: виявляється, я все не так вигадав і треба стирати вже виконану роботу. Я належу до тих людей, які добре бачать тільки наступний крок, а ось третій — вже поза моїм розумінням.
Chris Ware, Building Stories, Pantheon Books, 2012
У книги є специфіка, якої немає у скульптури та полотна: час і наратив. Як художник, ти можеш з цим грати. Тобто не вчити чомусь, а використовувати це як інструмент у своїй роботі, з потенційним глядачем/читачем. Мистецтву не притаманна дидактика, вона перетворює будь-яку творчість у підручник, і від того стає нудною. Мистецтво нічого не вчить, крім одного — відчувати світ і себе. А книга дозволяє вводити дидактику як природний елемент. Також там можна поєднувати текст з картинкою. Я люблю, коли вони взаємодіють.
Ши-тао «Бесіди про живопис»
Ця книга остаточно сформувала мене та мою естетику. Якби я викладав, то зробив би обов'язковим її розбір зі студентами. Ши-тао написав трактат про свої естетичні уявлення, де є поняття єдиної риски, туші, пензля. Дуже цінно, що в книзі є коментарі перекладачки Олени Завадської, синолога в третьому поколінні. Жартували, що коли до її тата та діда приходили студенти, вона, сидячи під столом, чула таке, за чим інші люди перетинають океани.

В інституті у мене була з цією книгою легально-нелегальна історія. Я знайшов її в бібліотеці художнього училища в Криму. Наступного дня я притягнув туди п'ять томів з кольоровими ілюстраціями про художників і сказав: «Міняймося! Мені ось цю маленьку чорну, а я вам ці п'ять книжок». І вони погодилися. Тепер у мене так і лежить Ши-тао зі штампом бібліотеки. Я був навіть готовий вкрасти її, але розумів, що це аморально, тому вирішив спробувати легальний шлях. І він виявився дієвим.

Я ніколи особливо не полюбляв японських або китайських художників, адже я європеєць. І виріс я, більшою мірою, на дохристиянському та християнському мистецтві. Це моє улюблене мистецтво. Я ціную Ши-тао, але він мені не такий близький, як живопис Рембрандта тих же часів. Однак його принципи та організація цих принципів дивовижні. Безумовно, ними володіли всі великі художники Європи, Індії, Китаю, а ті, хто розписував печери Альтаміра, знали ці принципи підсвідомо.
книжок з особистої бібліотеки
5
Ансельм Кіфер «The High Priestess»
У книзі представлена його інсталяція «The High Priestess» або «Межиріччя», зроблена з олова. Її купив Музей сучасного мистецтва Осло й тепер вона стоїть у них на цокольному поверсі, тому що важить дуже багато тонн і може провалити під собою будь-яке покриття. У книзі дивовижні розвороти — вона абсолютно художня. Проєкт справив на мене величезне враження, і це одна з небагатьох інсталяцій, яку я б щиро хотів побачити. З цією книжкою була історія: у мене не було можливості її купити, оскільки коштувала вона купу грошей. Однак у мене були друзі в Данії, які вже купували у мене роботи. І цього разу я запропонував їм свою роботу в обмін на цю книжку. Так і зробили. На жаль, у мене потім був потоп і вона сильно пошкодилась.
Anselm Kiefer, The High Priestess, Harry N. Abrams, Inc, 1989
Josef Sudek,
SUDEK
Альбом Йозефа Судека «SUDEK»
У плані фотографії я старообрядець і люблю класиків: Йозефа Судека та Анрі Картьє-Брессона. У мене в бібліотеці є кілька книг Судека, але найрідкісніша з них — його альбом «SUDEK». Тут зібрані різні його роботи й дуже багатьох, до цієї книги, я ніде не бачив. Тут є світлини, які він робив в індустріальному районі Чехії, що тільки почав будуватись. Ці знімки в Радянському Союзі ніде не друкували. А ще фантастична серія із лабіринтами. Коли Судек помер, його майстерню повністю обібрали, тому пропало багато негативів. Пізніше, після розвалу Союзу, знайшлися ентузіасти, які відновили його студію. Коли я був у Чехії, то поїхав туди спеціально, щоб подивитися його серію «Лабіринти». Я її обожнюю.
Josef Sudek,
the Labyrinths series
Шарль Бодлер «Квіти зла»
«Квіти зла» — одна з перших книг, яку я купив. Пам'ятаю, на чорному ринку вона коштувала 25 рублів. Страшні гроші за радянських часів. У Бодлера є вірш «Подорож» у фантастичному перекладі Цвєтаєвої, один з моїх улюблених віршів взагалі. Недарма він увійшов до мого артбуку «Utopia. Хроніки 1992–1995». На жаль, я не можу прочитати його французькою. Я суворий прихильник того, що будь-який переклад вірша – це, у найкращому випадку, хороший вірш на ту ж тему іншою мовою.
Італо Кальвіно «Невидимі міста»
Кальвіно я почав читати, коли шість років тому тільки-но взявся вчити італійську. Більшої дурості неможливо було зробити, тому що ця книга складна навіть для італійця, через лексику, яка не присутня в сучасній мові. Тому книга написана майже як поезія. Ще з італійських авторів я стежу за Алессандро Барікко. На мене він справив враження ще в дев'яності своїм романом «Море-океан», але він мені цікавіший своєю останньою книгою «Гра». Втім, це і не роман зовсім.
Видавництво IST Publishing подарувало Павлу Макову нову тендітну книжечку «Близькість: мистецтво та освіта після COVID-19» двох бельгійських авторів: соціолога культури Паскаля Гілена та філософині мистецтва Марліс де Мунк. «Ми працюємо з Гіленом вже чотири роки та знаємо, що його ідеї про культуру, що лежать в основі кожного громадянського суспільства, або культуру як те, що надає сенсу людському існуванню, резонують зі світовідчуттям Павла Макова. Також рік тому, майже одразу після початку пандемії, ми запустили з Павлом Маковим та Сергієм Жаданом спільний проєкт "Постійне місце проживання" — це був важливий досвід співпраці у час соціальної ізоляції та тривоги. У "Близькості" автори якраз ставлять діагноз новій реальності та пишуть про те, що культура неможлива тоді, коли не резонує з тілами».
ІНТЕРВ'ЮЕРКА:
АНАСТАСІЯ ЛЕОНОВА
КОМАНДА
ТРАНСКРИБУВАЛЬНИЦЯ:
ЮЛІЯ КАРПЕЦЬ
РЕДАКТОРКА:
ТЕТЯНА КАПУСТИНСЬКА
ДИЗАЙНЕРКА:
ВАЛЕРІЯ ГОРОДЧАНІНА
ФОТОГРАФ:
ІГОР ЧЕКАЧКОВ

КУРАТОРКИ ПРОЄКТУ:
КУРАТОРКИ (IST PUBLISHING):
КАТЕРИНА НОСКО
АНАСТАСІЯ ЛЕОНОВА
ТЕТЯНА КАПУСТИНСЬКА
МАРІЯ ФРОНОЩУК
КУРАТОРКИ (PLATFOR.MA):
E-mail дайджест від PLATFOR.MA!
Пишемо листи, які хочеться витягати зі спаму, навіть якщо вони туди випадково потрапили. Регулярно розповідаємо історії зі сфери креативу та соціально важливих тем, аби вам було, чим надихатися.