МАЙКЛ ЩУР
(КНІЖНІСТЬ)
які книжки не дочитує телеведучий

Література формує особистість, наповнює голову думками, створює ідеї та іноді навіть змінює життя. Сила та міць однієї невеличкої книги незмірні: часто саме між рядків ми закохуємося, знаходимо вірного друга або досвідченого вчителя, пізнаємо себе. Разом із видавництвом IST Publishing Platfor.ma продовжує проєкт, який розкриє вплив літератури на життя наших сучасників. Героєм нашої рубрики цього разу став журналіст, телеведучий і амбасадор Телебачення Торонто Майкл Щур, він же Роман Вінтонів. Спеціально для нашого ніжного проєкту Роман розповів про специфіку свого читання, роль армії в цьому процесі й особливі книжкові ритуали з донькою, а також пояснив, чому більшість творів так і не дочитує. Ну і, звісно, порекомендував 5 (але це не точно) книжок нашим читачам.
Зараз у мене немає сильної культури читання, інша справа — в дитинстві. Тоді я читав набагато більше, а шкільну програму ковтав швидше, ніж потрібно було за неї братися. Моя мама дуже любила читати, тому вдома була гігантська бібліотека і я переважно не брав книжки в іншому місці.

Приблизно у десять років на мене сильно вплинула «Подорож дядечка Тік-Така» Дональда Біссета. Ця книжка стилем нагадує Льюїса Керролла й здається дивною, коли ти ще дитина. У ній купа парадоксів, сенсів, зв'язків, багато дивних переходів між реальністю в часі, гра з формою та розміром. Тоді для мене це був розрив свідомості, власне, як і з «Алісою в країні див». Також у дитинстві я любив фантастику та читав одну книжку за іншою, а потім раптом вона перестала бути мені цікавою. Після цього на якийсь період я випав з читання взагалі — мені не хотілося нічого. Повернувся лише в студентські часи. Дякую за це своїм одногрупникам, однокурсникам і сусідам по гуртожитку. Вони мене познайомили з Берджессом (1), Хайнлайном (2) і Уелшем (3). Проте після університету знову була перерва.
1.
2.
3.
Бажання читати до мене повернулося, коли я реально став стикатися з питанням «Як себе покращити?». Кілька років тому я зрозумів, що у мене проблеми з самоорганізацією, тоді почав читати про тайм-менеджмент і те, як покращити пам'ять. Я зрозумів, що можу написати слово «самоорганізація» в інтернеті, обрати книжку й знайти там щось цікаве для себе — це ж круто. Я до того ніколи не дивився на книжки як на джерело самоосвіти. Швидше, як на цікавий спосіб провести час. І я для себе зрозумів, що книжки прикольні своєю фундаментальністю.
Книги для мене — це чийсь новий досвід. А оскільки я дуже невпевнена в собі людина, якось я почав шукати інших невпевнених у собі людей і книжки про це. До того ж це був період, коли я працював на Суспільному й мені треба було швидко навчитися самоорганізації. Так натрапив на «Код впевненості. Чому розумні люди бувають не впевнені в собі і як це виправити» Роберта Келсі. Вже сама назва резонувала. «Розумні люди — не впевнені». Ура! Це я з іронією, звісно. Тож цю книжку я запоєм читав всюди, куди б не пішов, і мені стало легше, тому що в автора я побачив багато моїх ситуацій і взяв приклад з того, як він знаходив вихід із них. Можна сказати, що саме ця книжка змінила моє життя. Проте я її не дочитав — подужав на 62%.
Останнім часом я читаю майже кожного вечора перед сном, тому що у мене безсоння. Книжки трохи допомагають заспокоїтися та зняти напруження, яке накопичилося за день. Я спеціально готую все так, щоб можна було лягти й більше не вставати, і включаю спокійне світло. Інколи довго доводиться читати, інколи за пів години вдається провалитися у сон. Проте такий серйозний підхід у мене з'явився десь пів року тому, до того я збирав бібліотеку — хтось мені давав книжки, хтось дарував, друзі ставали письменниками, якісь я купував. Також купити міг якісь свіжі екземпляри або книжки з гарними обкладинками. Проте для мене глобально не важливо, як виглядає книжка. Хіба більше подобаються тверді палітурки, ніж м'які, тому що їх зручніше читати та приємніше тримати у руках. Це як книжка, а то — зошит.
Я не прив'язуюся до речей, тому запросто віддав би будь-яку книжку зі своєї бібліотеки. Так і виходить, що якщо у мене просять щось почитати, то я даю, але то буває нечасто. Зазвичай мені все повертають. Я ж книжки ні у кого не позичаю, тому що не бачу у цьому сенсу, якщо можу сам собі таку купити.
Я теж виробник контенту. Якщо книжка крута й хтось достойний написав її, то мені хочеться свій респект йому висловити. Коли я купую, це означає «авторе, ти так круто написав, що я готовий за це заплатити». У цьому цінність і фізичної бібліотеки для мене. Це те, як я оцінив твір. Я це зрозумів, коли купив першу програму на телефон — я цим запишався. Я читаю як електронні книжки, так і фізичні — все змішалося. Десять років тому я думав, що десь зараз я буду все читати виключно в електронному форматі, але для мене це два сусіди. Можливо, динаміка така, що друковані книжки будуть менше читати, але по собі я бачу, що зараз купую більше паперових екземплярів, ніж раніше. Електронні теж купую — небагато, але коли є можливість. Це ще й зручно — продається в форматі, який читає мій телефон, білим по чорному, що комфортно для очей, багато місця не займає.
Бібліотека — це як персональний пазл, де всі книжки разом щось говорять про їхнього власника. Ти дивишся та думаєш: «От де він не довчився в школі, от які у нього проблеми з головою, ага, а от які з жінками». Звісно, комусь можуть підійти якісь пазлики, але ніколи не вгадаєш. Я далекий від рекомендацій в дусі «цю книжку повинен прочитати кожен», тому що усвідомлюю, що я дотичний до досить маленької кількості книжок і знань у цілому. Якщо я б комусь сказав «ти повинен це прочитати», це ніби мені дико пощастило й зі всієї купи творів на світі мені в руки потрапив той самий (сарказм).
У моїй квартирі є три зони: перша — де книжки, які зараз в процесі читання, друга — те, що я вже прочитав, третя — що тільки планую. Причому в першій зоні не тільки мої, але й доньки. Каті зараз шість, і я сподіваюсь, що вона буде багато читати. До того ж вона сама просить, щоб я їй читав в голос, і одночасно зі мною підчитує — дивиться на слова й намагається їх промовляти. У Каті є улюблені історії — «Мортіна» Барбари Кантіні про дівчинку-зомбі, «Розумна собачка Соня» Андрія Усачова, а зі свіжого — комікси «Троє проти зла». Ми прочитали всього Гаррі Поттера вголос за рік приблизно, а зараз зупинилися на «Володарі перснів» Толкіна.

Можна, звісно, не читати та переживати все на власному досвіді, а можна прожити чужий. Це корисно, стимулює роботу мозку і є гарною навичкою для отримання знань. А ще кумедно, що у мене є книга Регіни Бретт «Бог ніколи не моргає» — це історія, написана на основі постів, які робила талановита колумністка. У неї був рак, який вона перемогла, і розповіла про це емоційно та просто. Це дуже крута і трохи магічна історія про силу речей, збіги та віру, яку моя донька змушує мене в голос їй перечитувати. Не думаю, що вона все там розуміє, але їй це чомусь дуже подобається.
Барбара Кантіні, «Мортіна. Історія, від якої можна вмерти зо сміху», ілюстрації Барбари Кантіні, Видавництво Школа, 2021 рік
Дж. Р. Р. Толкін, «Володар перснів. Братство персня», Видавництво Астролябія, 2008 рік
Ярослав Fudjack, Тарас Ярмусь «Троє проти щла», Видавництво А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2021 рік
Дж. К. Роулінг «Гаррі Поттер і Філософський камінь», Видавництво А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2017 рік
Регіна Бретт «Бог ніколи не моргає», Клуб сімейного дозвілля, 2015 рік
Перш ніж я розповім про книжки, які рекомендую, скажу, що до служби в армії я ніколи в житті не тримав у руках зброю.
Костянтин Ульянов «Броньований розум»
Це свіжа книжка інструктора з бойових мистецтв про бойовий стрес і стрес загалом, про його природу, процеси в мозку, роботу гормонів тощо. Усе, що в ній написано, легко використати в повсякденному житті. Коли я почав її читати, то натрапив у ній на цитату з іншої книги Маркуса Латтрелла і Патріка Робінсона «Вцілілий». Саму цитату вже й не згадаю, проте вона мене зацікавила. «Вцілілий» — це розповідь американського морського котика, який пережив важку бойову операцію в Афганістані, не виконав деякі інструкції через добросердечність, а потім розгрібав наслідки.

Тож я не дочитав «Броньований розум», купив «Вцілілого», взявся за нього та закінчив. А потім випадково знаходжу «Тотальний опір» швейцарського майора Ганс фон Даха про партизанську війну. Було кумедно, коли я шукав цю книжку в інтернеті, я знайшов це — «Тотальний опір: інструкція з ведення малої війни для шкірного». А повинно бути «для кожного». Я посміявся, а у видавництва купив правильну книжку. Швейцарська армія мені цікава тим, що у них є якась чітка військова стратегія, яка власне і допомагає зберігати нейтралітет. У них настільки ж продумана стратегія оборони країни — всі проходять військовий вишкіл, а зброя є в майже кожному будинку. Швейцарці — це і є армія, яка готова воювати. Ганса фон Даха критикували за зрадницькі настрої, немов «не можна думати про поразку». Але ж це дуже правильно, адже їхнє суспільство хоча б має стратегію та якесь розуміння, що робити, якщо «а раптом».

Тож я закінчив другий том «Тотального опору», і тільки після цього продовжив читати «Броньований розум». Такий у мене вийшов цикл, навіть трикл.
книжок з
 особистої бібліотеки

5
Marcus Luttrell, Patrick Robinson, Lone Survivor,
Sphere Publishing, 2010
Майор Ганс фон Дах «Тотальний опір. Інструкція з ведення малої війни для кожного», Видавництво Астролябія, 2018 рік
Андрій Пальваль, Максим Музика «Савур Могила. Військові щоденники», Видавництво Фоліо, 2017 рік
Максим Музика, Андрій Пальваль, Петро Потєхін «Савур Могила. Військові щоденники»
У мене багато книжок і не військової тематики, але я намагався саме зараз їх читати та щось мені не йде. У мене після армії залишився незакритий гештальт — я не воював, тільки браво відслужив у тилу. Можливо, це якась терапія. Книга Музики, Пальваля і Потєхіна мені дуже резонує й прям йде — мені хочеться читати далі й далі. Дуже цікаво зіставити всі клаптики у цій війні — мені в голові хочеться зібрати всю хронологію. Поки що працюю над цим.
Олександр Мамалуй «Воєнний щоденник»
Олександр Мамалуй повністю руйнує міф про суддів. Це реальний харківський суддя, який пішов воювати добровольцем. Він воював разом з майором, який у мене був офіцером. Буває кажуть «бойовий генерал», так от це «бойовий суддя». Неможливо цікаво читати. Ніби дивишся якийсь бойовик, але ще й розумієш, що це було нещодавно — рік тому, два, п'ять. А тут ми ще й опосередковано знайомі з автором, тому взагалі повне занурення. Я знаю хлопців, про яких тут написано, я з ними служив в армії — вражає, що я про них можу прочитати у книжці.

Кріс Кайл «Американський снайпер»
Кріс Кайл — американський морський котик, який воював в Іраку, а також був найбільш результативним снайпером американської армії. Якийсь час він мав підтвердження попадання на найдовшу дистанцію в світі, потім його перестріляв канадієць.

Джозеф Хеллер «Пастка 22»
Наше знайомство почалося з того, що я побачив рекламу однойменного серіалу з Джорджем Клуні, тому й захотів прочитати книжку. У мене змішані відчуття. З одного боку, цікаво, а з іншого — книжка мені не подобається. Напевно тому, що вона — правда. Я не перестаю любити армію, вона не стає гіршою в моїх очах, я просто починаю не любити автора. Книжка смішна, весела. І трагічна. Про всі військові особливості з гумором. І це напевно зачіпає. Я регочу з того, що мені близьке. Чому ти мені правду розповідаєш? Чому не романтизуєш? Чого ти смієшся з цієї правди? Проте її цікаво читати — вона про Другу світову, коли американці висадилися в Європі, — про очікування та реальність.
Видавництво IST Publishing подарувало Роману Вінтоніву новинку — першу авторську книжку «KYIV» ілюстратора Сергія Майдукова: «Це артбук передусім про наші почуття до Києва, побаченого очима художника, для якого він не був рідним містом, але поступово ставав таким. Нам видається, що саме художній погляд на місто, а у книзі понад 50 картинок Києва, дозволяє розказати про красу повсякдення та ритм життя більше. Цими розвідками ми й хотіли поділитись з Романом».
ІНТЕРВ'ЮЕРКА:
ТЕТЯНА КАПУСТИНСЬКА
КОМАНДА
АРТ-ДИРЕКТОРКА:
ВАЛЕРІЯ ГОРОДЧАНІНА
ДИЗАЙНЕРКА:
ІРИНА АДАМОВА
ФОТОГРАФКА:
КРІС КУЛАКОВСЬКА

КУРАТОРКИ ПРОЄКТУ:
КУРАТОРКИ (IST PUBLISHING):
КАТЕРИНА НОСКО
АНАСТАСІЯ ЛЕОНОВА
ТЕТЯНА КАПУСТИНСЬКА
МАРІЯ ФРОНОЩУК
КУРАТОРКИ (PLATFOR.MA):
E-mail дайджест від PLATFOR.MA!
Пишемо листи, які хочеться витягати зі спаму, навіть якщо вони туди випадково потрапили. Регулярно розповідаємо історії зі сфери креативу та соціально важливих тем, аби вам було, чим надихатися.