СЕРГІЙ ЖАДАН
(КНІЖНІСТЬ)
книжкова шафа головного українського письменника

Література формує особистість, наповнює голову думками, створює ідеї та іноді навіть змінює життя. Сила та міць однієї невеличкої книги незмірні: часто саме між рядків ми закохуємося, знаходимо вірного друга або досвідченого вчителя, пізнаємо себе. Platfor.ma разом із видавництвом IST Publishing запускає проєкт, який розкриє вплив літератури на життя наших сучасників і силу ніжних почуттів до неї. Першим про свою домашню бібліотеку, пристрасть до книжок та твір, що перевернув все з ніг на голову, розповідає український письменник і музикант Сергій Жадан.
Харківський літературний музей — це одне з найважливіших місць у моєму житті. Я сюди приїздив ще школярем, коли вчився в гімназії в Старобільську. Мене привела моя тітка, Олександра Ковальова, поетка і перекладачка, членкиня спілки письменників. Я вже тоді активно цікавився літературою та поезією і музей став для мене потрясінням.

Ми були молодими поетами і нас ніхто не друкував. Видати книжку було дуже важко, майже неможливо, тож ми подалися до самвидаву. В нас була група «Червона фіра», ми друкували свої вірші в «збірниках», а тоді з'явився ксерокс — і це вже була революція. Свою першу книгу я надрукував у самвидавчий спосіб, 100 примірників. А вже першу офіційну книжку, нормальну, надрукували 1995 року.

Книга для мене — це заняття, наповнене сенсом, який не треба пояснювати. Для мене книги завжди важили дуже багато. Мені треба завжди мати книжку, без неї якось важко. От я кудись йду, а в мене в рюкзаку лежить Сковорода. Час від часу я дістаю і перечитую.
Люблю перечитувати поетичні книги. Мені здається, що перечитувати романи – доволі дивне заняття: якщо ти вже раз прочитав, то навіщо до нього повертатися. А поезію можна перебрати в руках декілька разів в силу її автономності, де кожен вірш є зліпком всесвіту. Тому я завжди намагаюся мати в доступності якісь поетичні збірники улюблених авторів.
Книга, яка мене сформувала, стала моїм псалтирем — це збірка Михайля Семенка 1985 року. Це ще радянське видання, в ньому обережна радянська передмова, але це була революційна книга, тому що Семенка з 30-х років, тобто з часу його розстрілу 1937 року, не перевидавали. Він був заборонений, хоча серед поетів це завжди була легендарна особа.

Збірку я вперше побачив у Літмузеї. З того часу книжка для мене настільна, я постійно її за собою тягав. Приємно, що Семенка відкривають для себе й нові покоління поетів. Він, з одного боку, поет для поетів, бо страшенно технічний, модернізатор української поезії і багато чого приніс суто формально. Але, з іншого боку, його можна і читати, не сильно розбираючись в контексті.

Семенко для мене справді дуже важливий поет, попри те, що поетично ми з ним дуже різні. Але на рівні гострого відчуття реальності він мені дуже близький. Багато моїх друзів знають, що я люблю Семенка, що це фактично мій патрон, і вони мені цю книгу дарують, в мене вдома їх вже штук сім. В одному виданні. Свого часу в мене ця книжка десь зникла, для мене це була травма, я кілька років жив без неї і тому тепер, якщо я її десь бачу, я маю її обов'язково купити.
Михайль Семенко «Поезії»
(Радянський письменник, 1985)
Біля ліжка у мене лежить видання Ігоря-Богдана Антонича. Для мене він важливий поет через поєднання у його творчості біблійності і поганства. Постійне цитування Святого письма і разом з тим занурення в карпатську лемківську міфологію. Дуже дивне поєднання. З одного боку, міський, урбаністичний поет, а з іншого боку, старозавітно-буколістичний. Цікавий, ні на кого не схожий, надзвичайно потужний. Мені близька його система поетична і світоглядна, те як він сприймає, бачить світ, як велику дивовижу, якою він не припиняє захоплюватись. Вона в чомусь його лякає, але в будь-якому разі це якийсь екстаз, захват, як перед великою книгою, бажання читати цю книгу, навіть якщо вона в чомусь відштовхує і лякає. Мені страшенно імпонує такий екстатичний захват перед життям.
Богдан-Ігор Антонич «Вибрані твори» (Смолоскип, 2012)
Інший поет, який для мене є одним з найважливіших, — Євген Плужник. Він надзвичайно лаконічний, філософський, дуже скептичний, але разом з тим надзвичайно тонкий і точний в деталях. Тобто це така неймовірно прозаїстична поезія, яка за короткими реченнями та дбайливо підібраними словами відкриває неймовірні смислові образи. Він більш реалістичний, можливо, більш модерновий, у порівнянні з Семенком і Антоничем, але доволі сильно вплинув на українську поезію. Він задав цілий вектор поезії лаконічної, образної, поезії, яка з одного боку торкається реалій, себто реалістичної, з іншого боку, яка виходить на якісь узагальнення, «філософскість».Вони всі троє, попри те, що жили і працювали приблизно в той самий час і навіть можна було теоретично уявити їхню зустріч, – три різні поетичні космоси. Дуже цікаво спостерігати, як швидко українська поезія, в короткий термін 20-х років, наростила м'язи, наростила свої можливості, як почали заповнюватися різні ніші.
Євген Плужник «Три збірки» (Мюнхен, Інститут літератури ім. Михайла Ореста, 1979)
Для мене кожного разу втрата близької книги — це дуже особисте. Я все-таки людина ХХ ст, людина паперової книги. Я читаю з інтернету, але маю якусь залежність від фізичної книги. Коли кудись приїжджаю, намагаюся знайти букіністичний магазин, піти там копатися. Я книгами буквально обростаю.

Візуальне оформлення для мене також грає важливу роль. Є книги, які я не куплю саме через папір, шрифт чи оформлення. Мені подобаються видання з мінімалістичним оформленням, книги, яку можна просто покласти в кишеню і носити весь час з собою.
Пам'ятаю як у дитинстві мама дістала мені «Три мушкетери», Купера, Дефо і для мене це було справжнє свято. Також у той час для мене стало потрясінням «Тореадори з Васюківки» Всеволода Нестайка. Я досі всім рекомендую цю книгу. Ще в мене є тітка, яка працювала бібліотекаркою в Первомайську, на промисловому Донбасі, вона теж час від часу давала мені прочитати якісь книги, які неможливо було дістати в книгарні. Це було щастя, пригода, а за кожною книгою стояв цілий світ.

В радянський час у всіх вдома були книги. Не те щоб добрані бібліотеки, але книги були у всіх. Книги купували, вони були дешеві, доступні. В таких бібліотеках завжди був набір класики, а далі — хто що міг дозволити й знайти. За великим рахунком мене цікавила шкільна хрестоматія. Гоголя і Шевченка я прочитав сам, ще в молодших класах. Це не був примус. Це справді було самостійне добровільне читання. Ранні українські повісті Гоголя – це те, що частково визначило мою оптику, моє бачення світу. Сприйняття метафор, сприйняття образу як такого. Великою мірою він поставив моє бачення. Для мене сьогодні Гоголь — це певна матриця.

Ну і Шевченко. З дитячого віку він для мене був автором не пафосних патріотичних віршів, а скоріше якихось неймовірно сильних, яскравих персонажів та образів. «Гайдамаки» — це не поема про тяжку долю українського народу, а про неймовірні пригоди, про неймовірну силу, закоханості, пристрасті.

Ще один дуже важливий автор — Грицько Чубай. Він помер ще коли я був дитиною і вперше дізнався про нього лише студентом. Для мене він був відкриттям: зовсім інша поетика, несподівана мова, абсолютно нетрадиційне формулювання поетичного наративу. А потім я познайомився з Тарасом Чубаєм, його сином, з музикою Плачу Єремії, почув ці тексти, як пісні. З того часу Чубай важливий для мене — поет, чий голос завжди зі мною.
Поезію Пауля Целяна я для себе відкрив доволі пізно. Оскільки в Чернівцях робиться фестиваль Meridian Czernowitz, то Целян став таким родинним для мене поетом. Він дійсно неймовірний. З одного боку, стиль складний, густий, затемнений, граматичний. Він вважається складним поетом. А з іншого боку, ця складність доволі універсальна, вона не закриває шляхи розуміння, а скоріше дає тобі можливість побачити ці тексти дуже по-різному. Коли я взяв його найвідомішу книгу «Нічийна троянда» у перекладі Петра Рихла, почав читати, то в якийсь момент зрозумів, що я її паралельно перекладаю. Робив свої варіанти перекладів, тому що це страшенно захопливо. Кожний перекладач завжди додає щось своє. Тому що ця багатозначність, багатовекторність — вона фантастична.

Зараз я працюю над книгою Бертольда Брехта. Хочу зробити переклад вибраних віршів, тому що в нас його давно забули.
Якщо ти знаєш що людина читає, ти знаєш про що з нею говорити. Так чи інакше ми є тим що ми читаємо, слухаємо, дивимося. Це і є комунікаційні місточки. Вони одразу допомагають. Коли ти заходиш в мій дім, ти бачиш, що в мене на полицях. І відповідно ти знаєш, що я за людина.
Видавництво IST Publishing подарувало Сергію Жадану книгу художниці та письменниці Євгенії Бєлорусець «Щасливі падіння» – біографічні історії жінок, які формуються під час травматичних подій в Україні: «Ми знали, що Сергій намагається читати максимально багато української сучасної літератури та слідкує за новинками. А наша поки що єдина така книга – це саме «Щасливі падіння». Коли ми подарували йому екземпляр, Сергій сказав, що чув про неї та давно хотів почитати».
ІНТЕРВ'ЮЕРКА:
АНАСТАСІЯ ЛЕОНОВА
КОМАНДА
ТРАНСКРИБУВАЛЬНИЦЯ:
АННА ГОЛУБ
РЕДАКТОРКА:
ОКСАНА СЕМЕНІК
РЕДАКТОР:
ЮРІЙ МАРЧЕНКО
ДИЗАЙНЕРКА:
ВАЛЕРІЯ ГОРОДЧАНІНА
ФОТОГРАФ:
ІГОР ЧЕКАЧКОВ
КУРАТОРКИ ПРОЄКТУ:
КАТЕРИНА НОСКО (IST PUBLISHING)
АНАСТАСІЯ ЛЕОНОВА (IST PUBLISHING)
ОКСАНА СЕМЕНІК (IST PUBLISHING)
ТЕТЯНА КАПУСТИНСЬКА (PLATFOR.MA)
МАРІЯ ФРОНОЩУК (PLATFOR.MA)
ХАРКІВСЬКИЙ ЛІТЕРАТУРНИЙ МУЗЕЙ
ДЯКУЄМО ЗА ПРОВЕДЕННЯ ЗЙОМКИ: