Переконай мене повністю:
практичний гід
зі спілкування
в інтернеті
Коли хтось поряд не має рації або нахабно шерить фейк, зазвичай спрацьовує перша інтуїтивна емоція — злість. Трохи згодом вона може змінитися спробами переконати співрозмовника. Проте закінчується все це завжди однаково: або тим, що кожен залишається зі своєю думкою — хороший сценарій, або сваркою сценарій так собі. У цьому гайді пояснюємо чому так відбувається та даємо найважливіші правила дієвої комунікації у чотирьох простих кроках, опанувавши які, ви отримаєте одну з найкорисніших навичок на все життя.
Як переконати когось раз і назавжди?
Як істоти раціональні, люди вірять, що хорошими аргументами та підтверджувальними фактами можна змінити точку зору навіть затятого фейкомета. Якби ж то правильно підібрати докази, послатися на надійні джерела та зрозуміло все пояснити!

На жаль, соціальні психологи та поведінкові економісти вже давно доказали, що люди за природою не раціональні, а також дійшли висновку: навіть озброївшись фактами та неабияким красномовством, змінити точку зору іншої людини просто неможливо. Все тому, що і ви, і будь-яка інша людина можуть змінити свою думку лише самостійно. Єдине, що здатен зробити співрозмовник — це тільки підштовхнути людину до того, щоб вона сама захотіла змінити своє ставлення до тієї чи іншої теми.

Підштовхувати можна по-різному — і ми розкажемо про це далі – але важливо розуміти, що для будь-яких змін потрібен час, емпатія та терпіння. В еру цифрових технологій та суцільного онлайну, коли все більше розмов переходить в інтернет або чати, всіх цих трьох компонентів, так само як і глибоких розмов, годі шукати. До того ж, чим більша дистанція між людьми і чим менше вони відчувають відповідальність за свої слова (якраз як в інтернеті), тим більш обривчастим стає спілкування і тим менше залишається шансів порозумітися.

Саме тому ми створили цю інструкцію з трьох універсальних правил. Вона покликана допомогти вам дієво спілкуватися навіть в чаті батьківської групи чи ОСББ, відловлювати фейки та схиляти опонентів на свій бік, при цьому не перегибаючи палицю та не провокуючи сварки.
2018 року журнал Science опублікував результати дослідження 126 тисяч постів у Twitter. Його висновок – фейкова інформація в принципі поширюється значно швидше правдивої, особливо коли вона емоційно забарвлена, тобто б'є в людські емоції. Тому не варто думати, що поширення фейків – це справа рук лише якихось нерозумних людей або ботів, на гачок можуть попастися навіть тямущі, але неуважні користувачі.

За канонічними приклади фейкових новин не треба далеко ходити – в українському медіапросторі існує UaReview, видання, що публікує виключно неправдиві новини та відкрито про це заявляє. Проте це не заважає іншим медіа час від часу сприймали новини цього проєкту за чисту монету та поширювати її далі. Наприклад, у 2019 році низка ЗМІ опублікувала новину: «Петро Порошенко став співвласником Дизель Шоу», яка була відверто смішно та неправдоподібно написана авторами UaReview.

Але часто, коли тема резонує та є близькою, людям хочеться поширити інформацію, навіть не вчитуючись у неї. Це погано, але цілком природньо, люди – створіння емоційні та не схильні зайвий раз витрачати сили на важку роботу з перевірки інформації, тим паче після важкого робочого дня. Тому замість того, щоб одразу кидатися на людей, що шерять на перший погляд сумнівну інформацію, ми пропонуємо вам зробити паузу та спочатку перевірити чи дійсно ця інформація – фейк. Для цього нагадаємо про поради від професійних фактчекерів:
Крок №1
Переконатися, що ви маєте рацію
Часто його навмисне роблять таким, щоб привернути увагу або викликати у читачів обурення, яке змусить поширити будь-що. А згідно з журналістськими стандартами заголовки, навпаки, повинні бути нейтральними та навіть сухими — не викликати дискретних емоцій. Тож, побачили, відкрили текст і прочитали його повністю – це правильний порядок дій.
1. Подивіться на заголовок.
Правдива інформація повинна бути доведена: якщо є експерти, то будуть вказані їхні імена, факти будуть підкріплені статистикою, дата буде релевантною подіям.
2. Вчитайтеся в текст.
Найчастіше, якщо у заголовку та самому тексті проносяться слова «сенсація», «шок», «скандал», «ви такого ще не бачили», «неймовірно» та інші — перед вами провокація, хтось так маніпулює вашим сприйняттям.
3. Зверніть увагу на оціночні слова.
Вивчіть ресурс, який шерить дані — коли його заснували, як він заявив себе на ринку, чи були вже якісь інциденти та що про нього пишуть інші. Якщо ж це не сайт, а окремий користувач – погуляйте по його сторінці та впевніться, що це реальна людина, якій можна довіряти. Авторка тітка Галя з села під Вінницею — так собі авторитет.
4. Подивіться, хто опублікував інформацію.
Якщо це справжня новина, то купа перевірених агенцій та ЗМІ, наприклад, Уніан, Укрінформ, Українські новини, НВ тощо напишуть про неї. Але і тут можуть бути свої нюанси, тому краще перевірити факт по всіх пунктах.
5. Перевірте інші надійні ресурси.
Зазвичай у правдивій новині є посилання на першоджерело — заявлена інформація повинна бути опублікована там.
6. Знайдіть першоджерело.
На прикладі сайту UaReview, про який ми згадували вище, можна зрозуміти – будь-яка новина може бути просто чиєюсь сатирою.
7. Переконайтеся, що це не жарт.
Ось декілька з них:
  • StopFake.org – ресурс для фактчекінгу, заснований в Україні у 2014 році: тут і статті, і відео, і подкасти. До речі, засновниця проєкту Ольга Юркова стала першою українкою, яка виступила на глобальній конференції TED у Ванкувері;
  • VoxCheck – проєкт від VoxUkraine, який аналізує слова вітчизняних політиків і публікує їх з ярликами: «правда», «неправда» або «маніпуляція»;
  • FactCheck.org – виник ще у 2003 році в США для того, щоб викривати публічну брехню політиків. Крім освітніх статей про викриття брехні та неправдоподібні політичні заяви, на сайті можна почитати про найпопулярніші фейки з посиланнями на джерела та поставити своє запитання;
  • snopes.com та TruthOrFiction.com – спростовують міфи про культуру Америки;
  • BBC Reality Check – сайт, вочевидь, від компанії BBC, на якому публікують матеріали про викриття неправдивих новин та політику.
8. Якщо тема важлива, чекніть інформацію завдяки джерелам з перевірки фактів.
Подібних ресурсів, які перевіряють інформацію та перешкоджають поширенню фейків, безліч – вони функціонують в різних країнах, а ознайомитися з їхнім переліком можна тут.
Напад – найгірша стратегія, якщо ви хочете донести свою думку до людини. Їй залишається тільки переходити у захист. Запам'ятайте – ваш опонент не бачить вашими очима і задача у тому, щоб змусити його захотіти хоча б змістити фокус. Це не війна і ви не повинні з'являтися перед ним ворогом з криками: «Я врятую тебе від брехні!» Це рідко викликає довіру, навпаки – вбиває будь-яке бажання дослухатися.

Натомість проявіть повагу та щиро намагайтеся зрозуміти. Для того, щоб вас почали слухати, спочатку треба дослухатися самому. Не з обличчям «ну-ну, що ти мені тут розповідаєш», а з бажанням почути. Не перебивайте, зосередьтеся на сприйнятті, можете навіть казати «я тебе чую» або «розумію» та ставити уточнювальні запитання, але з щирою зацікавленістю. Ваше завдання на цьому етапі — спробувати зрозуміти свого співрозмовника, представити себе на його місці та проаналізувати його точку зору.

Зрозумійте, що людина навряд чи хоче навмисне зробити щось погане, поширити фейк або дезінформувати когось. Але всі ми можемо помилятися: мати мало доказів та вестися на емоції. Не ганьбіть за це людину – дайте їй можливість зробити помилку безпечно та без осуду зі сторони. Ваше «а я ж казав» не вплине на ситуацію позитивно. Не вводьте в дискусію емоції вони можуть створити враження, що ви та ваш опонент не перебуваєте на одному боці. Не видавайте себе за експерта — ви повинні бути союзником.
Крок №2
Зробити так, щоб вас взагалі почали слухати
Навряд чи ви дасте людині інформацію, а вона відкине всі свої переконання та різко змінить точку зору. Скоріш за все виникне ефект Станіславського з легендарним «Не вірю!». Тому що це не ви переконуєте людину у її неправоті, а це вона повинна переконати сама себе. Статистичні дані та сухі факти навпаки часто змушують ще більше сумніватися.

Люди схильні приймати інформацію, яка їм близька, та вороже ставитися до тієї, яка їм суперечить. Це називається «упередженість» і ніякі факти не зможуть применшити її міць. Це підтверджує один зі Стенфордських експериментів. Тоді разом зібрали групу студентів, які мали різні погляди на смертельну кару: хтось був «за», а хтось – категорично проти. Спеціально для них сфабрикували два нібито переконливих дослідження з даними та статистикою: одне в підтримку кари, інше — проти. В результаті студенти проаналізували обидва — ті, які були «за», ще більш впевнилися у своїй позиції, як і ті, які були «проти».

Ми навіть спроможні відмовитися від можливості заробляти гроші, аби не читати думки, з якими ми не згодні. Це не жарт — незвичайне дослідження 2017 року це підтверджує. В ньому учасникам запропонували два варіанти: прочитати думки на резистентні теми (одностатеві шлюби, політика, аборти), з якими вони згодні, та отримати $7 або прочитати ті, з якими вони вкрай не погоджуються, та виграти $10. І знаєте, що? Більшість обрала перший шлях.

Німецький та американський психолог Курт Левін ще у 1940-х роках виявив, що коли показуєш людині її неправоту, це працює лише у 3% випадків. Однак коли людина сама приходить до тих же аргументів — зміна у ставленні була вже у 37%. Люди вірять у те, що, як їм здається, вони придумали самі. Тому немає сенсу просто сповіщати їх про факти – треба дозволити їм самостійно себе переконати.
Крок №3
Усвідомити, що факти та статистика не працюють
Треба посіяти зерно сумніву та допомогти людині ясно й неупереджено подивитися на вашу позицію. Але навіть якщо ви зробите все максимально правильно, скоріш за все вам не вдасться відразу переконати її. З часом опонент сам почне задаватися сумнівами та повільно переконувати себе. Але для цього треба грамотно побудувати комунікацію:
Крок №4
Підштовхнути людину до зміни її думки
Якщо ви готові настільки пристрасно захищати свою позицію, що читаєте цей матеріал та записуєте поради у замітки, то де гарантія, що це не ви помиляєтеся? Можливо біда прийшла з іншої сторони – вашої особистої. Перш ніж проводити розмову та всі ці маніпуляції з іншою людиною, з якою ви не згодні, проведіть їх з собою.
1. Засумнівайтеся в собі.
У Колумбійському університеті є лабораторія складних розмов, яку очолює психолог Пітер Т. Коулман — там він вивчає, як люди, переконання яких абсолютно різні, можуть вести ефективний діалог. Пітер зрозумів, що, по-перше, така розмова може сприяти розширенню поглядів, по-друге — відбудеться це тільки за умови, якщо проходити вона буде в позитивному контексті. До того ж він зрозумів, що не варто занадто спрощувати інформацію – це завадить розгорнути дискусію та зануритись глибше.
2. Не грубіть і не спрощуйте.
Зазвичай людина настільки впевнена у своїй позиції, що не може визнати одного фундаментального факту: насправді вона може нічого не тямити у ситуації. Щиро та без ворожого настрою ставте запитання та уточнюйте деталі: А чому так? Як це працює? А що це означає? Це зрозуміло, але якщо зануритися глибше, то чому? Таким чином ви не бомбардуєте співбесідника фактами, а змушуєте його відповідати, поки він не стане сумніватися у власних знаннях. Прикро визнавати, що ви не можете пояснити, на якому фундаменті тримаються ваші переконання.
3. Почуйте «я не знаю».
На емоціях людина може впадати у крайності, але якщо їй показати можливі межі – впевненість у правоті може похитнутися. Для цього є метод «від 0 до 10» — просто, але працює. Наприклад, коли хтось каже «та він брехло» можна поцікавитися «наскільки від 0 до 10, де 10 – ну прям завжди бреше». Це змусить людину подумати над цифрою та аргументами у її користь.У Колумбійському університеті є лабораторія складних розмов, яку очолює психолог Пітер Т. Коулман — там він вивчає, як люди, переконання яких абсолютно різні, можуть вести ефективний діалог. Пітер зрозумів, що, по-перше, така розмова може сприяти розширенню поглядів, по-друге — відбудеться це тільки за умови, якщо проходити вона буде в позитивному контексті. До того ж він зрозумів, що не варто занадто спрощувати інформацію — це завадить розгорнути дискусію та зануритись глибше.
4. Використовуйте числові шкали.
Якщо ви запитаєте у опонента «Що може змусити тебе сумніватися в цьому?», адекватна більшість дасть чесну відповідь. Далі можна видихнути та вести конструктивний діалог, адже людина признає — вона може помилятися. Таким чином конкретними питаннями можна дізнатися, що саме змусить її переглянути свою позицію: результати якогось дослідження, опитування 100 тис. людей або слово експерта. Хтось, звісно, видасть щось божевільне на кшталт «тільки атака прибульців похитне мою віру», але це також означає — вони не на 100% впевнені. Будуть і ті, які впруться рогом та будуть волати «абсолютно нічого не змусить мене сумніватися!», що зовсім не вказує на їхню свідомість.
5. Дайте простір для втечі.
Якщо ви не зможете побудувати конструктивний, спокійний та довірливий діалог, то ваш співрозмовник буде сприймати дискусію як погрозу власному «я», а це прирівнюється до фізичного нападу. Будьте обережні, наберіться терпіння, зіграйте роль дипломата та змістіть фокус з «ти неправий» на «чому ти вважаєш, що ти правий?».
6. Будьте партнером.
Внесемо долю песимізму: ви можете так і не переконати людину в тому, що вона не має рації. І це абсолютно нормально, як рідко комусь вдається переконати вас самих. Але якщо ви зробите все, перелічене вище, вас сприйматимуть не як ворога із протилежної точки зору, а як друга, що просто думає інакше. Не можна змінити чиюсь точку зору або до втрати свідомості завалити людину аргументами, особливо якщо зважати на те, що просто факти не працюють. Можна лише посприяти тому, щоб ваш співрозмовник почав сумніватися у власній правоті. Для цього варто не вестися на емоції, вміти уважно слухати, правильно та зацікавлено ставити запитання та вести діалог. В першу чергу – із собою, а потім вже з іншими.
Проєкт підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріали не обов'язково збігаються з позицією фонду.
Читайте більше цікавого
Проєкт «ІНТЕРНЕТ МУДРІСТЬ створений для того, щоб дати розумним та допитливим людям суперсилу медіаграмотності. Ми прагнемо озброїти вас навичками аргументувати свою позицію чітко та дружньо, а також розрізняти фейки з першого погляду та допомагати в цьому іншим. Все для того, аби таких розумних і допитливих людей, як ви, в Україні ставало більше.
Про проєкт
Команда
(КУРАТОРКА ПРОЄКТУ)
Марія Фронощук
(СТОРІТЕЛІНГ)
Олена Тищук
(СТОРІТЕЛІНГ)
Тетяна Капустинська
(ДИЗАЙН)
Оксана Гаджій
(КОНСУЛЬТУВАННЯ)
Вікторія Романюк