Дарина Дмитрієвська про сімейних лікарів як персональних супергероїв
дякуємо за меценатську підтримку
Медичні лідери
Grammarly
дякуємо за експертність
Реаліті-шоу — один із найпопулярніших жанрів на телебаченні. Однак прямо поруч з нами є реальне життя людей, які заслуговують на увагу. Це — лікарі. За підтримки компанії Grammarly та спільно з організацією «Медичні лідери» Platfor.ma запустила цикл публікацій про медиків України. Продовжує його Дарина Дмитрієвська, яка довго працювала сімейною лікаркою. Крім того, вона є співзасновницею організації «Медичні лідери», популяризує доказову медицину і останнім часом вирішила присвятити себе саме громадській роботі. Ми поговорили з Дариною про те, скільки може отримувати сімейний лікар, як захистити себе від медичних фейків і як усмішка викликала найкращий відгук на її роботу.
Вступила в медичний ліцей при Національному медичному університеті. Мабуть, просто хотілося випробувати систему, бо всі казали, що це неможливо без блату і грошей. Виявилося, що можливо. Ну а далі університет, інтернатура — і все, я медик.
Як ви стали лікарем?
А доводилося під час навчання хабарі давати?
Загалом є два типи корупції. Один — коли студенти самі не хочуть вчитися, тому пропонують хабарі, щоб цього не робити. І другий, коли викладачі змушують тебе давати гроші, аби скласти іспити. Мені в цьому сенсі пощастило, тому що я хотіла вчитися і за всі роки майже не було випадків другого типу. Кілька разів, коли ми з декількома іншими студентами відмовлялися «скидатися», нас просто відсаджували в окрему аудиторію, і ми писали іспити там. Зазвичай в цій кімнаті збиралися люди, які були впевнені у своїх знаннях.
Це був мій перший робочий день після інтернатури і декрету. Ніяких онбордингів, ніякого стажування на місці — одразу до повноцінної роботи. У моєї першої пацієнтки, молодої дівчини, був тривожний розлад і синдром подразненого кишківника. Для мене діагноз був досить очевидним, потім він підтвердився, тож вийшов непоганий варіант для впевненості і початку професійної діяльності. Мені з цим пощастило, тому і запам'яталося.
Згодом ви стали сімейною лікаркою. Ким була перша людина, що до вас записалася?
А скільки загалом було людей, які підписали з вами декларації?
Півтори тисячі.
Це багато чи мало?
Ну, норма за повною ставкою — 1800. Однак я працювала на пів ставки, тож це багато. Кількість декларацій обмежується, тому що після певної кількості лікар вже просто не встигає нормально з усіма працювати. Ще до реформи я була дільничним лікарем, там було взагалі 2500 пацієнтів.
Якщо взяти ось цю норму в 1800 людей, то скільки за таке отримує сімейний лікар?
На щастя, ми вже відійшли від поняття «ставка», коли неважливо, чи в тебе 50 пацієнтів, чи 2000 — платять однаково. Плюс ми переходимо від поняття «стаж» до поняття «досвід». Тому що довгий термін сидіння на посаді й наукові роботи не гарантують того, що ти просто вмієш лікувати людей.

Загалом зараз зарплатня сімейного лікаря залежить не тільки від кількості пацієнтів, а й від договору за місцем роботи. За адекватного менеджменту установи медик може отримувати близько 25 тисяч грн — і такі приклади в нас є. Однак і зараз, на четвертому році реформи, є поліклініки з абсолютно радянським мисленням і роздутим штатом, де лікарі з таким же навантаженням мають лише 8–9 тисяч грн.
Що найбільше бісить сімейного лікаря?
Тут важливо зазначити, що зараз я планую дещо відійти від практичної діяльності. Хочу приносити користь у громадській діяльності, освітній, просвітній, займатися менторством, інтернатурою, працювати на самоврядування лікарів.

А щодо того, що бісить — небажання деяких пацієнтів занурюватися в знання про самого себе. Хоча вже зараз росте популяція людей, яка серйозно цікавиться власним здоров'ям. З одного боку, все зрозуміло: ніхто не зобов'язаний знати те, як працює тіло та мозок. Ось на ТБ є наче лікар, він, мабуть, розбирається, будемо його слухати. Кого покажуть, того і слухають. Однак нам в цьому тілі жити все життя, тож, можливо, варто хоч трошечки орієнтуватися в темі.
Цікаво, ви сказали якось по-дослідницьки: не покоління, а популяція.
Бо це не покоління. Це люди різного віку. Серед молоді теж чимало людей, які купуються на фейки й гучні телевізійні заяви людей, які тільки прикидаються лікарями.
Сімейний лікар — це ваша точка входу в медичну систему.
А ви можете навести приклади таких людей і заяв?
Ну, наприклад, неадекватна Асоціація сексологів і андрологів — вони просувають якусь там релігійну етику в плані сексуальної освіти.
А як можна убезпечити себе від фейків і маніпуляцій? Ось я звичайна людина, я ж не буду вчити анатомію чи патофізіологію.
Звісно, ні. Однак зараз вже є купа людей, які популяризують науку і доказову медицину. Наприклад, блог Уляни Супрун, шкода, він не дуже оновлюється. А ще можна довіряти лікарю Сергію Дуброву, ефірам Катерини Булавінової, Федору Лапію, Медгобліну і не зовсім про медицину, але все ж ютуб-канал Клятий раціоналіст.

Щоб зрозуміти, що людина — не лікар, є декілька лакмусових папірців. По-перше, це вакцинація. Уся адекватна медицина і наука підтверджує, що це потрібно робити, що це ефективний спосіб захистити себе від ризику важкого перебігу хвороби. Тож якщо медик каже вам щось інше — це привід задуматися.

Друге — це гомеопатія. Вона не діє. Ніколи. Ну от не буває такого, що спрацювала саме гомеопатія. Третє — питання антибіотиків. Це прекрасні препарати, але їх треба призначати у дуже конкретних випадках. Бо вже зараз резистентність до антибіотиків — це величезна проблема, і мільйони людей реально можуть загинути через нерозумне їх використання.

Отже, якщо ви прийшли до нового лікаря, запитайте його про ці три теми — і зрозумієте, чи варто тікати прямо зараз.
Сімейний лікар — це ваша точка входу в медичну систему. І це та людина, яка про ваше здоров'я знає дуже багато. Повірте, дуже не круто шукати лікаря, коли вам вже погано і ви ледве рухаєтесь. Вам потрібна людина, яка вас, ну, фактично врятує від дезінформації, від потенційних ускладнень і від витрати великої кількості грошей на зайве. Сімейний лікар — це ваш персональний медичний супергерой.
Є люди, у яких досі немає сімейного лікаря. Переконайте їх, щоб відразу після прочитання цього речення вони пішли і підписали декларацію.
Чи є якийсь випадок, після якого ви зрозуміли — окей, реформа точно працює.
Мабуть, після початку пандемії. Я просто якось в один момент зрозуміла, який же у мене хороший діалог з пацієнтами. Тому що я їх знаю. І карантин для нас пройшов відносно легко, у порівнянні з тим, як це могло бути до реформи. Ми постійно були на зв'язку, і в результаті все пройшло набагато спокійніше, менше нервів, менше нічних викликів і тому подібне. Загалом, я думаю, що якби не реформа, то наслідки пандемії в Україні були би значно страшнішими. Бо всі хворі люди пішли би стояти в чергах до поліклінік — і все, катастрофа.

А ще реформа серйозно зекономила гроші пацієнтів. Раніше чимало людей ходили до терапевтів у платні клініки, й платили за це. Тепер у такі заклади ходять до вузьких спеціалістів, тоді як загальні питання переважно довіряють сімейним лікарям. Адже ти безплатно можеш обрати собі спеціаліста і працювати саме з ним.
Ви в одному з інтерв'ю казали, що у вас є колеги, які хотіли емігрувати, але все ж повірили в реформу і залишилися. Розкажете про них трохи?
Таких знайомих у мене навіть декілька. Наприклад, мій колега з «Медичних лідерів» Євген Мешко. Він дійсно збирався емігрувати, але потім дізнався про реформу, побачив в ній потенціал — і лишився. Зараз Євген — директор Лікарні св. Мартина.

Та я й сама про таке думала. Бо коли закінчувався декрет і треба було виходити на роботу, я не розуміла, навіщо це мені. Жодного престижу професії, мізерна зарплата. Ти можеш бути фантастичним дільничним лікарем, але при цьому нікуди не виростеш. У тебе немає мотивації розвиватися, освічуватися. Однак з реформою у всьому цьому з'явився сенс. Я відчула, що це моє.
А що саме в цьому ваше? Ззовні виглядає досить важко: цілий день приходять сумні люди — у однієї горло, у іншого шлунок, третій взагалі собі щось вигадав…
Насправді це дуже цікаво. Це ніби жити в детективах, щодня — новий кейс. З окремих деталей ти збираєш цілу картинку, така медична дедукція. Звісно, в основному це прості випадки. У нас в університеті один викладач казав: «Часті хвороби стаються часто, а рідкісні — рідко». Тому я створила чат-бота в Телеграмі, де і мої пацієнти, і будь-хто інший може перевірити свої симптоми — і заспокоїтися. Бо дійсно виявилося, що головна функція цього бота — зупинити паніку пацієнта, дати зрозуміти, переконати, що він не помирає прямо зараз.
Ще 150 років тому Джером К. Джером писав про людей, які почитали медичні довідники і діагностували собі всі хвороби світу. А ваш чат-бот точно не може зашкодити?
Люди в будь-якому випадку лізуть в інтернет і читають про симптоми та хвороби. Ми не можемо це заборонити. Однак ми можемо навчити їх читати не фейки, а доказову медицину, ми можемо створювати адекватні ресурси та пропагувати їх.
Періодичні намагання людей, які мають свою вигоду або просто не розуміють медицини, повернути корупційні схеми. Наша система все ще досить архаїчна, але вона змінюється, якщо надати їй для цього умови. Якщо такі люди не будуть заважати, то у нас буде чудова медицина.
Якою є головна проблема української медицини, якщо не брати до уваги брак коштів?
От, до речі, давайте чесно, лікування часто асоціюється з тим, що, умовно, коробку цукерок треба дати, рефлекс такий. Вам дають?
Насправді у моїх пацієнтів такого рефлексу не було і до реформи. На щастя, останні кілька років це взагалі зникло. Іноді кажуть: а ми хочемо вам віддячити. Коли мені ще потрібні були пацієнти, то я просила просто розказати про мене знайомим. А коли вже нікого не брала, то казала — а підпишіться на наші медичні канали, популяризуйте їх, поширюйте. Мені тоді просто легше буде працювати.
А яким був найкращий відгук на вашу роботу?
Найбільше запам'ятався, мабуть, перший такий, ще до реформи. Гадаю, він назавжди зі мною. Це було ще в поліклініці, в кабінет заходить літня жінка, здивовано обертається на попередню пацієнтку, яка саме виходить, і каже: «Що відбувається? Чому люди від вас виходять і усміхаються?!» Це було дуже приємно і дуже неочікувано. Адже умови жахливі, люди приходять з проблемами, а виявляється, я їх хоч трошки заспокоюю і радую.
Ви не тільки лікар, але ще й громадська діячка в цій сфері. Чому ви цим займаєтеся?
Бо я можу. І я не можу цим не займатися. Я би хотіла, щоб якнайбільше лікарів, наприклад, створювали доступний контент про сучасну медицину. Однак я знаю, що не всім це підходить. Мені це комфортно. Плюс корисно — я раз написала статтю, а потім можу завжди до неї апелювати і скидати людям, якщо треба.
Кажуть, що лікарі — це професійні циніки. Що ви про це думаєте?
Я намагаюся цього в собі не допускати. Однак, враховуючи умови, в яких довго була наша медицина, це складно. Вигорання було неймовірно сильним, і з цим ніхто не працював. У нас досі практично немає культури психічного здоров'я для лікарів, профілактики вигорання. Коли пацієнт страждає або навіть помирає, то погано і тобі. Чому лікарі спиваються? Аби просто захиститися від цього. Ну, або стають професійними циніками.
Сергій Коровайний
Фотограф:
Валерія Городчаніна
Дизайнерка:
Юрій Марченко
Автор:
Марія Фронощук
Стейкхолдер-менеджерка проєкту:
Юрій Марченко, Юлія Саліженко
Куратори проєкту:
Матеріал створено за підтримки:
Grammarly — розроблений в Україні онлайн-сервіс на основі штучного інтелекту, який допомагає в написанні текстів англійською мовою. Покращує порозуміння та якість спілкування завдяки рекомендаціям щодо грамотності, чіткості, стилю та тону повідомлення.
ГО «Медичні лідери» — це платформа для об'єднання активних медичних працівників, незалежно від спеціалізації, посади чи місця роботи. Головна мета — створити успішну, спроможну та прозору систему охорони здоров'я України як для медиків, так пацієнтів.
E-mail дайджест від PLATFOR.MA!
Пишемо листи, які хочеться витягати зі спаму, навіть якщо вони туди випадково потрапили. Регулярно розповідаємо історії зі сфери креативу та соціально важливих тем, аби вам було, чим надихатися.