Місця сміливих людей
Ключові точки Революції гідності з лютого 2014 року — вперше у форматі 360°
20 лютого відзначають День пам'яті Героїв Небесної Сотні. У 2014-му році саме в цей день загинуло найбільше активістів. Вже за кілька днів після перемоги Революції гідності фотограф Сергій Гаджилов відзняв усі ключові місця протестів у форматі 360° – загалом понад 150 панорам. Сьогодні Platfor.ma вперше публікує невелику частину з них і розповідає про важливі місця та події революції.
Відвідайте цей проєкт з десктопу,
аби переглянути панорами у форматі 360°
Будинки, бруківки, бійці
Потягніть зображення в сторону курсором,
щоб розглянути панораму у форматі 360°
У цій семиповерховій будівлі вже понад 60 років знаходиться головна пошта країни, а під час протестів її використовували також для обігріву. Символічно, що поряд із цією будівлею революція народила і власну традицію листування. На початку 2014 активісти запустили Пошту Майдану. Скриньки для листів встановили саме тут — біля Головпоштамту, а ще коло Українського дому. Щовечора волонтери забирали послання і розносили їх по наметах. Згодом один із них створив на простих аркушах А4 й особливі марки, на яких було написано «Українська революція 2013—2014. 1 добра справа». Це означало, що вартість відправлення листа — одна добра справа. Проєкт жив і деякий час після завершення революції — у акціях «Підтримай українського солдата — напиши листа в Крим», «Шкільний лист» і «Листи в АТО».
Пошта
Майдану
Самооборона
Над дверима — написи про запис в лави самооборони. Перші такі загони почали виникати ще 1 грудня 2013, на ранок після силового розгону Євромайдану. Головною структурною одиницею була сотня, яка налічувала приблизно від 70 до 150 осіб. Якщо наприкінці 2013 року 5 тис. добровольців складали майже два десятки сотень, то наприкінці лютого 2014 їх було вже 42 з понад 12 тис. бійців. Задачі в цих загонів були різні — хтось охороняв барикади, інші концентрувалися на постачанні на Майдан продуктів та всього необхідного, були й Медична та Кіберсотня. Однією з важливих функцій самооборони була також безпека та спокій всередині наметового містечка — наприклад, контроль заборони алкоголю. Після перемоги революції велика кількість бійців самооборони увійшли до лав Національної гвардії чи добровольчих батальйонів, що воювали в зоні АТО.
Кам'яна бруківка вперше з'явилася у Києві в 1842 році. Однак у ході протестів чимала частина центру міста лишилася без неї. Громадяни розбирали дороги та тротуари, аби перетворити гранітне каміння на метальну зброю для протидії силовикам. Якщо на передовій стояли в основному чоловіки, то розбором доріг займалися абсолютно всі. Зрештою колони з бруківки, що стояли Майданом тут і там, перетворилися на один із символів Революції Гідності. Після її перемоги дороги знову замостили. Тепер у Києві близько 80 вулиць з цим покриттям, а окремі бруски бруківки з Майдану перетворилися на музейні експонати.
Бруківка
Захист
Потягніть зображення в сторону курсором,
щоб розглянути панораму у форматі 360°
Для захисту від атак силовиків мітингувальники будували барикади — загородження з підручних матеріалів. У справу йшло все: металолом, шини, будівельне сміття, частини огорожі, ящики, старі меблі та навіть машини. Проте після особливо небезпечного штурму силовиками Майдану 11 грудня, барикади стали зміцнювати. Збільшилася їхня кількість, з'явилися кількарівневі конструкції, у справу пішли дошки, арматура, сітка-рабиця й іноді колючий дріт. Деякі укріплення навіть отримали власні назви, як-от Козацький редут біля будівлі Головпоштамту. І всюди на барикадах майоріли українські та європейські прапори і написи «Україна — це Європа».
Барикади
Машина
На знімку — Хрещатик біля магазину Zara. Тут машини силовиків стали частиною барикади. Так засоби нападу перетворилися на захист. Дії силовиків, особливо спецзагону «Беркут», були далекими від гуманних — ще від найпершого побиття беззахисних студентів, які мирно протестували на Майдані. У спробах розігнати народ вони використовували спочатку світло-шумові гранати та сльозогінний газ, гумові кулі, водомети. Потім — били всіх без розбору та навіть почали використовувати бойові набої, що призвело до перших смертей на Майдані. 22 січня загинули українець вірменського походження Сергій Нігоян і білорус Михайло Жизневський, а в період з 18 по 21 лютого пішли з життя понад 100 людей: чи то через вогнепальне поранення, чи то від рук «тітушок» й силовиків.
22 листопада Майдан зібрав 1,5 тис. мітингувальників під Монументом Незалежності, а вже 8 грудня стався так званий «Марш мільйона» — за різними даними, на головній площі країни зібралися разом від 500 тис. до 1 млн осіб, в тому числі небайдужі іноземці, журналісти головних ЗМІ планети та політики. Люди заполонили Майдан і вулиці навколо площі, а посередині встановили наметові містечка. Крім Хрещатику, табір розбудували на вулицях Урядового кварталу — зокрема на Грушевського, Лютеранській, Круглоуніверситетській та перехресті Шовковичної й Богомольця. У Жовтневому палаці знаходився штаб повстанців, у Будинку архітекторів — штаб загонів самооборони, а у КМДА — штаб революції. В період найбільшої активності територія Майдану поширювалася на десятки кварталів, а на акції регулярно ходили сотні тисяч людей.
Табір
Ялинка
Потягніть зображення в сторону курсором,
щоб розглянути панораму у форматі 360°
У ніч із 29 на 30 листопада «Беркут» жорстоко розігнав громадян, які мирно протестували. Тоді вночі на Майдан почали завозити вантажівками елементи новорічної ялинки, монтаж якої став формальною причиною силового розгону Майдану. В результаті це спричинило загострення конфлікту між мітингувальниками та владою і посилення протестів. В результаті наступу силовиків десятки людей було жорстоко побито, серед них — багато студентів. Після цих подій у соціальних мережах споруду стали називати «Кривавою ялинкою». 1 грудня учасники Майдану частково розібрали споруду на барикади і прикрасили її саморобними плакатами з антиурядовими гаслами, прапорами та стягами із символікою опозиційних партій. Ялинка, яка стала своєрідним символом Майдану і боротьби за свободу та демократію, простояла на Майдані до серпня 2014 року. Її частини, як артефакт, поки передали музеям Києва, але згодом ялинку планують встановити на вході до Музею Майдану.
Ялинка
Їжа
Потягніть зображення в сторону курсором,
щоб розглянути панораму у форматі 360°
21 листопада люди вперше вийшли на Майдан на знак протесту проти зміни геополітичного курсу країни. За лічені години їх було вже 1,5 тисячі. Організатори протесту закликали брати з собою теплий одяг та їжу, яку протягом перших декількох днів люди приносили з дому, а згодом, коли виник постійний табір — почали готувати прямо на Майдані. Перший час це були переважно бутерброди та чай, але вже на початку грудня в центрі обладнали декілька локацій з кухнями: біля монумента Незалежності, у Михайлівському монастирі та у Будинку профспілок.
Перші дні
Кухня Майдану
До Києва поступово з'їжджались люди з усієї країни. І не лише з'їжджались, а й урізноманітнювали кухню на Майдані традиційними стравами, як-от команда волонтерів із Закарпаття, яка приготувала 350 літрів бограчу для мітингувальників. Загалом на початку грудня на Майдані працювали 22 професійних кухарі та 80 волонтерів, які перевіряли терміни зберігання продуктів, контролювали регулярність використання антисептиків та зміну столових наборів для приготування їжі. У перший день кухарі приготували понад 2500 порцій їжі, а в день народного віча на базі Будинку профспілок було приготовлено 110 тис. порцій другої страви і кілька сотень тисяч порцій чаю та кави. Ще одна команда активістів із Прикарпаття, які волонтерили у польовій кухні Мальтійської служби допомоги, за понад 100 днів перебування на Майдані приготували близько 416 тис. порцій їжі та мільйон порцій чаю. За словами волонтерів, про їхній чай навіть склали скоромовку: «Будеш пить мальтійський чай, то потрапиш ти у рай».
Вогонь, журналістика, Росія
Потягніть зображення в сторону курсором,
щоб розглянути панораму у форматі 360°
Вогонь можна назвати одним із головних діючих персонажів Революції Гідності. У найважчі дні стіна полум'я від автомобільних шин була єдиною перешкодою на шляху силовиків до вирішального штурму. З вогнем вибухали світло-шумові гранати солдатів чи коктейлі Молотова протестувальників. Саме вогонь знищив намети і Будинок профспілок під час останнього штурму на Майдані. Однак він також зігрівав весь протест у багаттях та давав змогу готувати просто неба всі три місяці зими, що тривали протести.
Шини
5 канал
На панорамі можна помітити фургон 5 каналу, працівники якого були серед тих ЗМІ, що намагалися об'єктивно висвітлювати події цих історичних трьох місяців. Щобільше, можна сказати, що Революція гідності почалася з цього каналу, адже першою на Майдан вийшла його журналістка Інна Неродик з подругою Ольгою Іжик, про що Інна написала у Фейсбуці. Проте на їхній заклик відреагували не так потужно, як на пост журналіста Мустафи Найєма: «Зустрічаємось о 22:30 під монументом Незалежності. Одягайтеся тепло, беріть парасольки, чай, каву, гарний настрій та друзів. Перепост всіляко вітається!». І хоч запис з'явився 21 листопада о 19:55, вже за дві з половиною години на Майдан вийшли 1,5 тис. небайдужих.
Прямо за барикадами мітингувальників видніється «Сбербанк Росії», який весь час продовжував працювати у звичайному режимі. Він входив у десятку найбільших банків України, а його активи складали близько 41 млрд грн. Проте у 2014 році, коли стала активно працювати кампанія з бойкоту російських товарів «Не купуйте російське», дочірній банк втратив 81,1% прибутку. Українці бойкотували установу та закликали відмовлятися від її послуг. Хвиля агресії до російських банків в Україні вилилася в активні дії. Наприклад, у 2016 році на річницю початку Майдану протестувальники розгромили відділення Сбербанку на вулиці Пушкінській. У 2021 році українська філія змінила назву на «Міжнародний резервний банк» та продовжує працювати.
Сбербанк Росії
Жовтневий
Потягніть зображення в сторону курсором,
щоб розглянути панораму у форматі 360°
Важливим місцем Майдану став Жовтневий палац. І хоча на листопад та грудень 2013 року ще було анонсовано декілька концертів, із 2 грудня будівля стала прихистком для мітингувальників: там облаштували місця для відпочинку, пункти обігріву, харчування та медичної допомоги. Також у будівлі розташувались сотні Самооборони, медики, волонтери та пресцентр. Втім, після цього Жовтневий переходив із рук в руки. Коли 18 лютого його захопили силовики, близько 15 протестувальників сховалися від них в колишньому бомбосховищі під будівлею. Там їм довелося просидіти 27 годин.
Жовтневий палац
Автобус
18–20 лютого, коли на Майдані відбувались найкривавіші протистояння з «Беркутом», це місце стало одним із епіцентрів боротьби. Як навколо будівлі, де були розміщені барикади, так і всередині, де ховались неозброєні активісти, загинули люди. На панорамі можна побачити згорілий автобус зі слідами від куль, які також залишились і на колонах та стінах Жовтневого палацу як свідчення цих найжахливіших днів в історії Революції Гідності.
Ті, хто стояли на смерть
Потягніть зображення в сторону курсором,
щоб розглянути панораму у форматі 360°
Події з 19 по 22 січня 2014 називають Вогнехрещам. 16 січня Верховна Рада ухвалила цілий пакет законів, які дістали назву «диктаторських» — вони узаконювали обмеження свобод громадян і були ухвалені з порушенням регламенту. Вже за кілька днів, 19 січня, відбулося чергове віче на Майдані, на яке прийшли пів мільйона людей. Аби висловити незгоду з діями влади, кілька тисяч із них вирушили вулицею Грушевського до Урядового кварталу. Однак біля стадіону «Динамо» почалися сутички з бійцями внутрішніх військ, які не пропускали протестувальників. Зрештою сутичка перетворилась на масштабне протистояння з вибухами світло-шумових гранат, водометами, розтрощеним транспортом та стіною палаючих шин. Так мирний протест перейшов у фазу серйозного конфлікту народу та влади.
Вогнехреща
Перші жертви
Після подій Вогнехреща епіцентр протистояння змістився на вулицю Грушевського. Протестувальники збирали бруківку, підпалювали все нові й нові шини й продовжували витримувати штурми силовиків. Однак ті врешті не обмежилися навіть використанням потенційно дуже небезпечних світло-шумових гранат та гумових куль. 22 січня у проміжку між 05:30 і 05:40 поранення в шию, голову та груди отримав Сергій Нігоян. За даними експертизи, стріляли свинцевою картеччю. За кілька годин там же, біля стадіону «Динамо» мисливською кулею вбили білоруса Михайла Жизневського. Того ж дня в лісі під Києвом знайшли тіло зі слідами тортур активіста Юрія Вербицького, якого напередодні викрали просто з лікарні. Також від побиття силовиками померли протестувальники Павло Мазуренко, Роман Сеник та Олександр Бадера. Невеликий саморобний меморіал з живими квітами на місці загибелі перших жертв виник майже одразу — і зберігається досі.
Вдалині на Європейській площі видно Український дім. 25 січня 2014 сюди перебазувалися кілька сотень силовиків і з'явилися побоювання, що вони можуть з тилу атакувати барикади на Грушевського. Тому у ніч з 25 на 26 січня 2014 року активісти почали штурм будівлі, і близько 4 ранку солдати покинули приміщення. Після цього в Українському домі розгорнули центр обігріву, медпункт, кухню, бібліотеку, пресцентр. Також там діяли Відкритий університет Майдану, Студентська асамблея та штаб Автомайдану, а Мистецька сотня з художників, поетів та музикантів перетворила будівлю на центр арту. Втім, у лютому Український дім знову захопили силовики, знищивши не тільки все це, а й частину фондів самого музею.
Український дім
Небесна сотня
Потягніть зображення в сторону курсором,
щоб розглянути панораму у форматі 360°
Деякі з протестувальників, активних учасників Революції гідності, віддали життя за свою позицію — їх і назвали Небесною сотнею, з подачі поетеси Тетяни Домашенко, яка вперше використала цю назву у вірші «Небесна сотня воїнів Майдану». Офіційно до цього списку входить 107 людей, вагома частина яких загинули під обстрілом зі сторони силовиків 20 лютого на вулиці Інститутській. Усім їм посмертно присуджено звання Героїв України, а чотирьох активістів посмертно нагороджено Орденом Героїв Небесної сотні. Численні смерті на Майдані — трагедія, яка шокувала не тільки українців, а й увесь світ. Відтоді День Героїв Небесної сотні в Україні відзначають 20 лютого — це встановлено указом Президента України від 11 лютого 2015 року.
Небесна сотня
Квіти
21 лютого відбулося прощання — тисячі українців вийшли на вулицю Інститутську, щоб вшанувати пам'ять загиблих героїв. Тоді всю вулицю встелили квітами та заставили свічками, а з часом на їхньому місці з'явилися меморіали. «Герої не вмирають» — з такими словами проводжали загиблих, звичайних людей: студентів, заробітчан, науковців, громадських діячів, іноземців. На честь Героїв Небесної сотні у 2014 році в Україні назвали щонайменше 30 вулиць або площ у населених пунктах, а у січні 2015 року частину вулиці Інститутської, де й відбулися обстріли, офіційно перейменували на Алею Героїв Небесної Сотні.
Саундтрек революції
Потягніть зображення в сторону курсором,
щоб розглянути панораму у форматі 360°
На землі можна побачити розтрощене фортепіано. Цей інструмент став одним із культурних символів революції. Причому фортепіано було не одне, чимала їхня кількість стояли у знакових місцях Революції Гідності, зокрема в Українському домі, під КМДА та у Профспілках. Саме з цим музичним інструментом пов'язаний феномен, який назвали Piano Extremist. Це український піаніст і композитор, який не відкривав свого обличчя, носив балаклаву та зіграв на всіх фортепіано Майдану. Він супроводжував протестувальників своєю грою й досі асоціюється з боротьбою за свободу та суспільною єдністю. Ймовірно, найбільшого розголосу в усьому світі він набув, коли з'явилася визначна фотографія — на ній піаніст на барикадах, грає на фортепіано та спокійно сидить спиною до лав спецпризначенців в обладунках.
Фортепіано
Музика
Музика не стихала всі три місяці протестів. Крім того, що самі мітингувальники підіймали дух піснями, українські артисти також підтримували революцію та свій народ. Зі сцени виступали не тільки політичні діячі та активісти з промовами, звідти постійно лунала музика. 14 грудня на Євромайдані у золотому складі виступив один із найпопулярніших вітчизняних гуртів — Океан Ельзи. Святослав Вакарчук, фронтмен гурту, присвятив виступ тим, кого 30 листопада побив «Беркут» та кого незаконно затримали. У новорічну ніч кількасот тисяч людей заспівали гімн України з увімкненими ліхтариками у руках, після чого танцювали разом з Русланою, ТНМК, Ламою, Марією Бурмакою, гуртами Тартак, Скай і Мандри. Більшість із цих артистів пліч-о-пліч стояли за свободу з мітингувальниками та грілися з ними біля бочок. Наприклад, Сашко Положинський з гурту Тартак співав пісні навіть з бульдозера біля Адміністрації президента. Також, не боячись наслідків, на сцені Майдану виступали Dakh Daughters, Іван Леньо, Kozak System, Гайдамаки, ЯрмаК та інші виконавці.
Інститутська
Саме барикади на вулиці Інститутській стали найгарячішою та найболючішою точкою протистояння. Тут відбулися голові трагічні події революції. З боку цієї вулиці неодноразово здійснювали спроби наступу силовики, а 18 лютого їм таки вдалося захопити барикади та відтіснити протестувальників ближче до Майдану. І саме тут 18-20 лютого снайпери цілеспрямовано стріляли у натовп мітингувальників. А через день на Інститутській вшановували пам'ять Небесної сотні та встеляли землю квітами. В результаті вулицю хотіли повністю перейменувати на вулицю Героїв Небесної Сотні на честь загиблих, але змінили назву тільки частини від Майдану Незалежності до Ольгинської вулиці — на Алею Героїв Небесної сотні.
Катапульта і мистецтво
Потягніть зображення в сторону курсором,
щоб розглянути панораму у форматі 360°
Зблизька видно, можливо, найзнаменитішу зброю Майдану — катапульту. Її першу дерев'яну версію спорудили на вулиці Грушевського після Вогнехреща — початку серйозних сутичок з силовиками. Катапульта призначалася для метання бруківки, пляшок із водою і коктейлів Молотова, проте була радше символічною зброєю, ніж реальною — снаряди просто не долітали до супротивника. Після чергового штурму силовиків її взагалі розламали. Тоді з її уламків сконструювали вже величезну рогатку, яка виявилася більш ефективною. Ну а за місяць на тій же вулиці Грушевського з'явилася і катапульта, яку видно на панорамі — потужна металева конструкція, яка важила 2,5 т і могла жбурляти снаряди вагою в 100 кг на 50 метрів.
Требушет
Площа
Після ухвалення так званих диктаторських законів та реакції протесту на них саме вулиця Грушевського та площа перед стадіоном «Динамо» надовго стали епіцентром відкритого протистояння. Тут споруджувалися барикади, вибухали світло-шумові гранати, жбурлялися коктейлі Молотова та тижнями стояла суцільна стіна вогню від палаючих шин. Іноді тільки останнє і рятувало територію від зачищення силовиками. А над всім цим височів пам'ятник легендарному тренеру Валерію Лобановському. Чимало людей відмічали, що він ніби стратег уважно спостерігає за ходом подій, а іноді й жартували, начебто Лобановський підказує: «З правого флангу атакуйте!»
Серйозне протистояння розгорнулося на вулиці Грушевського — прямо поруч з Національним художнім музеєм України. Саме в цій історичній будівлі за проєктом Владислава Городецького зберігається найбільше зібрання українського мистецтва у світі. Після початку сутичок на вулиці Грушевського музей перейшов на режим небезпеки. Відвідування скасували, експозицію першого поверху евакуювали, а вікна закрили і захистили. Співробітники музею та пожежники постійно чергували всередині, тримаючи напоготові вогнегасники та пожежні гідранти. «Нам доводилося шукати спільну мову з тими, хто перебував довкола музею, – внутрішніми військами, "Беркутом", контролювати, щоб вони не розпалювали багаття на подвір'ї музею, щоб у них теж були під рукою якісь протипожежні засоби, — пригадує заступниця директора музею з науково-просвітницької роботи Марина Скирда. — Це іноді вдавалося, а іноді ми наражалися на відверте хамство або не зовсім адекватні вияви».
Художній музей
Слова Майдану
Потягніть зображення в сторону курсором,
щоб розглянути панораму у форматі 360°
Мистецтво супроводжувало революцію з найперших днів протестів. На стіні будинку Національної академії наук на вулиці Грушевського видно один із найзнаменитіших образів Майдану — так звані Ікони революції. 10 лютого їх намалював художник, відомий під псевдонімом Sociopath. Після перемоги революції вони залишалися важливим символом протестів, тож 15 жовтня 2014 Міністерство культури визнало їх пам'яткою культури місцевого значення. Однак у 2017 навколо графіті вибухнув скандал — їх замалювали, у чому звинуватили власника магазину меблів, що орендував перший поверх будівлі. Після цього магазин розгромили, а ініціатива «Новий вогонь» відновила малюнки — щоправда, сам Sociopath обурився, що це зробили без нього. Більш того, у 2018 поверх нових графіті з'явився напис Fake. Так знакові для революції символи перетворилися на привід для конфліктів.
Ікони революції
Як говорив Майдан
Ікони революції стали відомими символами протестів, однак поруч із ними писалися і скандувалися десятки інших. Серед них були іронічні (особливо на початку): «Вітя, підпиши», «Вітя, не зли Троєщину», «Чорні брови, карі очі, я до Путіна не хочу» чи «Януковича на нари — тоді підемо на пари!». Були агресивніші: «Зека на нари!» чи «Янукович підарешт». Або й натхненні: «Я українець і я не можу зберігати спокій» чи знамениті «Я — крапля в океані» та «Україна це Європа». Різноманітних слоганів на плакатах та у скандуванні було стільки, що доцентка Києво-Могилянської академії Надія Трач у своїй книжці «Разом сила!» зібрала понад 800 з них. А одна з таких формул взагалі пройшла грандіозний шлях від досить рідко вживаної до офіційного гасла української армії. Ці слова — «Слава Україні! Героям Слава!».
Будинок Профспілок
Потягніть зображення в сторону курсором,
щоб розглянути панораму у форматі 360°
Цю будівлю в самому центрі міста звели у 1980 році. Перший революційний досвід вона отримала ще під час Помаранчевої революції, коли тут розміщувався штаб протестів. Вже 1 грудня 2013 року саме тут створили і Штаб національного спротиву. З того часу Будинок Профспілок залишався одним із епіцентрів життя Майдану. Згодом тут працювали також шпиталь, пункти обігріву, кухня, пресцентр і місця для ночівлі. Однак 19 лютого під час штурму силовиків на верхніх поверхах почалася пожежа. Силами громадян і працівників Державної служби з надзвичайних ситуацій з будинку вдалося врятувати десятки людей. Однак на другому та сьомому поверхах все ж загинули 25-річний Олександр Клітинський і 58-річний Володимир Топій. Будинок Профспілок так і стояв на Майдані зі слідами пожежі, аж поки його не завісили полотном із написом англійською «‎Свобода — це наша релігія». Згодом будівлю почали реконструювати, і поступово вводити в експлуатацію.
Профспілки
Атака
Аби спробувати придушити протести, влада використовувала різноманітні методи: гумові кийки, травматичну зброю, світло-шумові гранати, іноді з прикріпленими металевими деталями для збільшення ушкоджень. Згодом почала звучати і вогнепальна зброя. А 18 лютого у одному з найстрашніших штурмів Майдану взяли участь навіть два БТРи. Їхня атака відбулася саме тут — розігнавшись від Європейської площі, вони на швидкості врізалися в барикади. Однак самооборона відразу закидала бронемашини коктейлями Молотова, і штурм на деякий час захлинувся.
Консерваторія
Потягніть зображення в сторону курсором,
щоб розглянути панораму у форматі 360°
Один із флангів захисту Майдану знаходився прямо біля Національної музичної академії України. Ця потужна барикада перекривала вулицю Городецького. Втім, залишатись осторонь не могла і сама консерваторія. Під час революції ведуча радіо «‎Культура» Катря Гончарук була її студенткою, і в ефірі на радіо Культура згадувала про це так: «‎Я була студенткою 4 курсу, коли все почалося. Мала писати дипломну роботу, але важко було на ній зосередитися. Я з самого початку ходила на Майдан, на пари до консерваторії в деякі дні нам забороняли ходити. Консерваторці тоді багато писали про ці події, щоб заявити, що теж за євроінтеграцію… Ми допомагали в лазареті, збирали необхідні речі та їжу. Саме в день розстрілу були на парах і бачили як все починалося, бачили вогонь та барикади». Події вразили й одного з головних композиторів сучасної України Валентина Сильвестрова. У відгук на революцію він написав хоровий цикл «‎Майдан-2014», який з того часу виконували і в нашій державі, і за кордоном.
Класична музика
Містечко,
метро,
молитви
Потягніть зображення в сторону курсором,
щоб розглянути панораму у форматі 360°
Від початку мирних акцій протесту навколо Головпоштамту розросталося наметове містечко. У кожного з наметів було різне призначення — житлові, для медичних потреб, для розподілення одягу, для продуктів, церковний намет тощо. Самоорганізоване містечко могло забезпечувати всі потреби протестувальників — хтось готував їжу, хтось стежив за порядком, інші планували розвивальні проєкти та ініціативи. Крім того, завдяки саме цій будівлі жителі наметового містечка листувалися між собою — поштові скриньки встановили тут і біля Українського дому на Європейській площі, а волонтери щовечора збирали листи і розносили по наметах. Упродовж грудня 2013 року було встановлено 84 намети та 8 великих барикад. Під час тяжких протистоянь із «Беркутом», коли лінія зіткнення змістилась майже до центру Майдану Незалежності, а силовики «зачистили» його більшу частину, протестувальники змогли зайняти декілька будівель і Головпоштамт, зокрема.
Головпоштамт
Молитовний намет
На початку грудня біля Головпоштамту встановили Міжконфесійний молитовний намет — він був покликаний об'єднати всіх вірян, які вирішили долучитись до протесту. Ідея організувати таке місце виникла після нічного розгону та побиття активістів Майдану. У невеликій капличці можна було відпочити, зігрітись та випити чай із печивом. Щовечора віряни збирались у наметі, щоб читати молитви. Поступово молитовних наметів ставало більше, а після спроби розгону Майдану 10 грудня з'явилося таке явище, як Нічна варта. Вночі священники виходили на сцену щогодини, підтримували мітингувальників і разом з усіма присутніми на Майдані молилися та співали гімн України.
5 грудня люди з усього міста з'їжджалися на пікет під будівлею Кабінету міністрів — саме тоді на станції «Площа Льва Толстого» тисячі людей разом заспівали гімн України. Це стало традицією, яка ще не один раз об'єднувала людей дорогою в підземці, а подекуди там можна було почути і заклики — як-от 11 грудня, коли Хрещатик і Майдан вже не працювали на вихід, а машиніст потягу, повідомивши цю інформацію, попросив людей допомогти протестувальникам, яких оточив «Беркут». Протягом трьох днів протистояння з беркутівцями з 18 по 21 лютого метрополітен зупинив рух через оголошену владою загрозу терористичної атаки. Це ускладнювало доступ городян до Майдану. Після завершення наступу вранці 21 лютого метро відновило роботу на всіх станціях, окрім «Хрещатика» і «Майдану».
Метро
Майдан
Потягніть зображення в сторону курсором,
щоб розглянути панораму у форматі 360°
Перший етап протестів почався 21 листопада і отримав назву Євромайдан — через те, що головною метою мітингу було підписання Угоди про асоціацію з ЄС. У перший вечір на площу вийшло близько тисячі людей. Наступного дня — від 2 до 5 тис. Втім, деякий час протест був поділений географічно — частина мітингувальнків перебували на Європейській площі, частина — на Майдані. Лише 26 листопада ухвалили рішення об'єднатися саме на головній площі столиці. Однак в ніч на 30 листопада силовики атакували кілька сотень протестувальників, що були під Монументом Незалежності. 1600 спецпризначенців підривали світло-шумові гранати, били людей гумовими кийками та скидали їх з постаменту. Тільки за офіційними даними, травми отримали 79 людей. На наступний ранок десятки тисяч обурених мітингувальників вийшли на Михайлівську площу. Так розпочався новий, набагато масовіший та серйозніший етап протестів, який врешті призвів до Революції Гідності.
Монумент Незалежності
«‎Де пропавші безвісти»
Плакат з цими словами можна розгледіти на паркані біля одного з наметів. За офіційними даними, під час революції загинули 107 людей різного віку, статі, освіти та походження — їх і називають Героями Небесної Сотні. Наймолодшому Назарієві Войтовичу виповнилося лише 17 років, найстаршому Іванові Наконечному — 82. При цьому окрім тих, хто офіційно загинув, є й ті, що пропали безвісти. На початку їх було понад 1000, однак з часом число значно зменшилося. Наразі у списку Пошукової ініціативи Майдану, яка роками займається цією темою, 42 імені.
Хронологія
18 листопада 2013 року на засіданні Ради міністрів закордонних справ ЄС не змогли вирішити, чи підписувати з Україною Угоду про асоціацію, а 21 листопада уряд оголосив, що процес підготовки до її укладання призупинено. Близько 1,5 тис. людей вийшли на акцію протесту на Майдан. Поштовхом до цього став заклик журналістів «5 каналу», а каталізатором — пост Мустафи Найєма у Фейсбуці. З кожним днем кількість мітингувальників лише збільшувалась, а хвиля протестів розповсюдилась і по інших містах України — люди вимагали відставки Азарова та Януковича і скасування рішення уряду щодо угоди.

У ніч з 29 на 30 листопада спецпідрозділ «Беркут» жорстоко розігнав беззбройних мітингувальників на Майдані, серед яких було багато студентів. Після цього протести стали ще більш масовими, а гасла — не лише проєвропейськими, а й антиурядовими. Протестувальники зайняли декілька будівель навколо Майдану, вирішили блокувати урядові будівлі, встановлювати наметові містечка, блокпости та барикади. «Беркут» продовжував найжорстокішими способами розганяти людей.

У середині січня після підписання Януковичем пакету законів, які обмежували свободи громадян, протистояння на Майдані перейшли в активну фазу і, як наслідок, в сутички із силовиками. 22 січня загинули перші учасники протестів. Найстрашніші події відбулися з 18 по 21 лютого, коли беркутівці залучили снайперів і почали масово використовувати вогнепальну зброю, а Будинок профспілок, де були штаби Майдану, загорівся. Впродовж цих днів загинули понад 100 людей, яких згодом назвуть Небесною сотнею. Одразу після цих подій Янукович із найближчим оточенням покидає країну, а влада починає співпрацювати з активістами Майдану.

З того часу пройшло 8 років. Майдан став поштовхом для змін всієї країни, які, втім, досі стикаються з опором як зсередини, так і ззовні держави. За офіційними даними, під час Революції гідності постраждали 2,5 тисячі людей, понад 100 загинули. Слідство щодо винних в цьому досі триває.
Юрій Марченко, Тетяна Капустинська, Дар'я Якуніна
Автори:
Сергій Гаджилов
Фотограф:
Валерія Городчаніна
Дизайнерка:
Юлія Саліженко
Кураторка проєкту:
E-mail дайджест від PLATFOR.MA!
Пишемо листи, які хочеться витягати зі спаму, навіть якщо вони туди випадково потрапили. Регулярно розповідаємо історії зі сфери креативу та соціально важливих тем, аби вам було, чим надихатися.