СПЕЦПРОЄКТ
Цей проєкт ми створили разом з партнером. Ми робимо це для того, аби ефективніше розповідати про важливе.
СПЕЦПРОЄКТ
Цей проєкт ми створили разом з партнером. Ми робимо це для того, аби ефективніше розповідати про важливе.
Чи знали ви, що точка, з якою видно буквально весь Київ до самих його кордонів — це дах хмарочосу Олівець? А що у архіві Суспільного зберігається 100 тис. годин відеоплівки? А що у кабінеті колишніх керівників державного ТБ була таємна кімната? А ми вам про це не тільки розкажемо, а й покажемо. За підтримки бездротових систем безпеки Ajax ми продовжуємо проєкт «Стороннім вхід заборонено», в межах якого потрапляємо за лаштунки найважливіших установ, підприємств, компаній національного масштабу і беремо вас із собою. У третьому випуску проведемо вас у будівлю телецентру Олівець, розкажемо про цінність архівів Суспільного, монументальність самої будівлі та як влаштуватись на роботу у компанію. А завдяки фото у форматі 360° ще й створимо для вас ефект присутності.
Екскурсію телецентром для нас провів член правління, відповідальний за платформу телебачення (за два національні телеканали та за виробництво відео) Ярослав Лодигін.
Про будівлю
Будівництво телецентру почали в 1983 році, а сам проєкт розробляли ще в 1960-ті. Оригінальний концепт виглядав трохи інакше і зокрема не мав пірамідку зверху будівлі. В нас є підозра, що архітектор Олександр Комаровський придумав цей ковпачок вже в останній момент будівництва і таким чином натякнув на меморіальність та «обеліскність» будівлі. Вона стоїть на єврейському кладовищі, а сам проєкт був однією з частин забудови Бабиного Яру та знищення пам'яті про це місце. А місця ці історичні — за легендами там проходили бої Добрині зі Змієм Гориничем.

Через нестачу фінансування будівництво комплексу затягнулося та закінчилося тільки у 1993 році, після оголошення незалежності України. Тоді ж все українське телебачення переїхало сюди з Хрещатику, 26. Потім працювали й інші компанії: 1+1, Euronews.

Загалом площа будівлі складає 87 500 м², а висота 97 метрів — це 24 поверхи. Телецентр має дев'ять апаратно-студійних блоків (АСБ). Проте не дивлячись на купу активних приміщень, телецентр частково недобудований. Наприклад, за попереднім проєктом перед ним повинні були розкинутися два басейни, які б виконували функцію охолоджувальної системи. Але потім там них звели концертний хол, який не змогли добудувати. Тепер він стоїть і символізує своєю незакінченістю перехід з радянського на українське. Ми зараз обговорюємо, що з ним робити та як його переосмислити.
Система безпеки Ajax готова захищати навіть таку складну багатоповерхівку як легендарний Олівець. Власні радіопротоколи гарантують безперебійний зв'язок між пристроями на відстані до 2000 метрів, а з ретрансляторами сигналу система здатна охопити до 35 квадратних кілометрів. Фабрики, музеї, старовинні замки чи навіть дослідницька станція в Антарктиді — все це вже під захистом Ajax.
За ідеєю та функцією — це повного циклу виробництво телевізійного та аудіоконтенту. Тобто тут є майстерні по дереву, цехи по роботі з металом, пральні, майстерні для пошиття одягу, репетиційні студії, 12 знімальних студій, маленькі кінотеатри, величезні аудіо та відеоблоки, навіть невеликий спортзал з тренажерами. У нас є Музей телебачення та радіо — там різна апаратура, макети, приклад того, як виглядав перший диктофон та з чого почалися технології загалом. Прямо в холі у нас облаштована лекційна зона. До карантину там регулярно проходили події: покази фільмів, лекції, обговорення, зустрічі, синхронний перегляд Олімпіади.

Тут є кімнати фактично з музейним обладнанням, ми навіть деякі ну дуже класичні світлові прилади досі використовуємо. Проте в цьому році ми вперше проходимо найбільшу технічну трансформацію апаратних, камер, телевізійно журналістських комплектів, світлового та звукового обладнання тощо.

Оскільки будівлю проєктували під аудіо та візуальне виробництво з використанням технологій 70-х років, то площа телецентру величезна. Зараз не треба стільки місця, щоб робити аудіо та відео. Тому задіяний дуже невеликий відсоток, є багато приміщень, які в принципі неможливо ніяк використовувати. Деякі з них ми здаємо в оренду. Наприклад, на 20 поверсі знаходиться Veteran Hub, який, до речі, мені дуже подобається на вигляд. На мій смак, саме так ми повинні виглядати повністю. Раніше, до карантину, приміщення у нас також орендували Veterano Pizza.
Апаратна
На третьому поверсі знаходиться апаратна, де люди працюють над тим, щоб продукт вийшов таким, як глядачі бачать його на екранах. Тобто звідси видається і публікується ефір. Одночасно тут може працювати 20 людей: журналісти, випускаючі режисери, дизайнери. Всі телефонні конекти, скайп та зум-дзвінки відбуваються тут. Тут також накладають субтитри. На купі екранів можна зрозуміти, як яка камера «бачить».
Щоб розглянути панораму у форматі 360, потягніть зображення в сторону курсором
За останні роки побудували студію, з якої виходять ранкові та денні програми, новини, тижневик, спорт, Олімпіада тощо. Це площа у 600 кв. м — у нас тільки два таких великих павільйони. Ця студія найзавантаженіша, тому що тут ще кілька років тому нічого не відбувалося. До цього, коли мовником управляла держава, тут було просто місце, де розпорошували купу грошей. Реформи останніх років кардинально змінюють ситуацію — і тут ми це бачимо.
Дах
Моє улюблене місце в будівлі. В хороший світлий день з нього видно Київ в усі чотири боки до самого кінця. Це єдина точка в місті, де ми можемо бачити його повністю. І з неї не видно все, що ми в Олівці ще не відремонтували. Влітку ми навіть проводили на даху кінопокази. Також звідси видно телевежу, проте вона — стратегічний об'єкт та територія обмеженого доступу — не кожен може туди потрапити. І це перша в світі телевежа, збудована без жодного цвяха або шурупа, цільно зварна.
Щоб розглянути панораму у форматі 360, потягніть зображення в сторону курсором
Архів
Це головна спадщина українського телебачення. Тут зберігаються кіноплівки та все, що сталося з технологіями запису відео на будь-які носії, починаючи з 1950-их років. Зокрема є такі плівки, які зараз неможливо ніяк прочитати — це так званий формат ТЛЦ, який був специфічною розробкою в Радянському союзі. Був тільки один завод в Радянському союзі, який виробляв зчитувачі для неї в Новосибірську, і він, звісно, вже розібраний. Цих зчитувачів майже не лишилося, ми знайшли тільки декілька старих. І це величезний шмат роботи — прочитати з їхньою допомогою те, що ми вважаємо важливим. Це велика наша дослідницька робота, над якою ми все ще б'ємося. Навіть думаємо створити щось наново, тому що це десь 30 років інформації на плівці. Величезний пласт, який ми не можемо прочитати та оцифрувати. Там історія телебачення, ефіри, той самий «Дід Панас» може бути, тому що інших записів його немає.

1 коробка з плівкою — це 280 метрів, тобто 10 хвилин. Тому повнометражний фільм — це десь 9 коробок, тут їх близько 29 000. Тобто понад 5000 фільмів.

Насправді тут є кілька дуже цінних експонатів. Не тільки з 1950-их років, а й ще більш ранні роботи. 1920-1925 рр. — Броненосець «Потьомкін», 1936 р. — Безприданниця, 1937 рр. — «Дума про козака Голоту», 1954 р. — «Земля» Бучми, 1958 р. — «Камінний хрест», 1991 р. — «Карпатське золото» як одна з перших спроб розповісти про трагічні події , що відбувались на Західної Україні у повоєнні роки. Тут і документальні фільми: фільм-портрет геніального українського актора Д.Мілютенка «Спогади та роздуми» (1970 р), 50-ти серійна хроніка подій 1917-1968 років «Літопис піввіку» (1969 р), фільм про будівництво ЧАЕС «Чорнобильська атомна» (1974 р).
Музичні, мультиплікаційні, науково-популярні та фільми для дітей. Весь український сценічний театр XX століття за участю корифеїв театру теж тут, наприклад, «В степах України» (1952 р), «Мартин Боруля» (1953 р), «Украдене щастя» (1952 р). Багато зйомок інших країн, адже якщо Ленін їхав у Швейцарію, то вся знімальна група їхала за ним. І крім Леніна, у нас були кадри Швейцарії 50-их років. Ленін в Парижі, Лондоні, інших місцях — стільки панорам бонусом.

Те, що на нашу думку має актуальну цінність, складає десь 5 тис. годин. Для порівняння, це розмір середньої vod-платформи. У Нетфлікса десь 30 тис. годин, тобто 5 тис. — це значна частина колекції. Ми плануємо їх опублікувати, завершуємо наш проєкт архівної реновації та створюємо національні vod-платформи. Я думаю, що люди зможуть побачити оцифровані версії цих фільмів.

Це величезний культурний скарб. Тут в оригінальних архівах лежать речі, які можуть перевертати культурні уявлення. Наприклад, ми знайшли випадково оригінальні українськомовні записи «За двома зайцями». Ми звикли вважати, що це російськомовне кіно, де певна кількість героїв говорить суржиком — це одне сприйняття історії та культурного контексту. А якщо ми побачимо оригінал, де всі говорять українською мовою і тільки декілька героїв суржиком — це зовсім інше сприйняття.

Багато чого в цьому архіві та інших ми знайшли того, що вважалося загубленим. Перші концерти фестивалю «Червона рута» або історичне засідання Верховної Ради, на якому було оголошено незалежність України. Цей запис вважався загубленим і ми на нього натрапили випадково, коли робили пошуки для документального серіалу «Колапс». І це було на ВЧД-касеті, яка була підписана назвою зовсім іншого засідання. Ти включаєш, а через 2 хвилини починається запис найбільш значущої для країни події. Ми звикли бачити кілька хвилин, як виносять прапор та оголошують незалежність, а там дві години трилеру, з якого ми зробили шостий епізод серіалу, що показує весь цей день в найменших деталях. І таких знахідок може бути дуже багато.

Я переживаю, щоб нам вистачило мудрості все це зберегти. Я поки не бачу у суспільства запиту та усвідомлення, що це наша дорогоцінна історія. Це ж тільки частина того, що в нас є. У нас є багато архівів, де плівка зберігається в різних кондиціях, не кажучи вже про регіональні архіви. Це той масив, про який у нас постійно запитують міжнародні компанії — наприклад, постійно надходять запити про Чорнобиль. А у нас є багато чого, тому що люди, які тут працювали наприкінці 1980-х, були першими журналістами та операторами на місці подій. Тому у нас багата колекція, яка присвячена трагедії на Чорнобильській АЕС.
Щоб розглянути панораму у форматі 360, потягніть зображення в сторону курсором
Архів
Тут вся історія українського суспільства через телебачення і вся команда працює як може над її збереженням, але все це потребує певного клімату та технологій. Плівка — складна та жива. Якщо вона не дихає та знаходиться у нестабільному стані, то псується. Наприклад, температура у приміщенні повинна бути від 5 до 15 градусів. Тут не можна проносити нічого біологічного — чай, кава, булочки. В такі місця зазвичай заходять в бахілах і все стерильно обробляється. У Британії подібні архіви взагалі за броньованими дверима і туди нікого не пускають. В ідеалі взагалі повинен бути клімат-контроль та стерильна чистота. Поки у нас не буде капітальних інвестицій в архіви, ми не можемо повною мірою забезпечити її збереження. Я переживаю, чи вистачить у нас сил надати вічність цим документам.

Загалом над архівами працює десь 20 людей і це мало. Конкретно цим архівом займається чотири людини. Більш ніж половина з плівкового капіталу ми встигли оцифрувати — це вже величезний результат, тому що змінювалися технології та з'являлися технічні нюанси. Зараз у нас понад 100 тис. годин відео зберігається. Ми каталогізували все, але оцифрувати не встигли, тому що це величезний обсяг. В наступні роки у нас почнеться масштабний проєкт при підтримці зокрема Євросоюзу, який, я сподіваюся, допоможе нам трохи модернізувати все і зробити простішим доступ дослідників, публіки та інших медіакомпаній, які хочуть використовувати цей матеріал.

Є величезна проблема з авторськими правами. За часів Радянського союзу все належало державі. У нас в архіві зберігається багато фільмів тих часів, наприклад, Узбекфільм, Казахфільм, Киргизфільм — всі республіки. Була така практика, коли кожна республіка передавала іншим свої фільми. Таким чином знайомили з культурою одне одного. І який правовий статус таких матеріалів — незрозуміло. В Росії на початку 1990-х розв'язали це питання та постановили — все, що зберігається на території Росії, їй і належить. В Україні такого закону немає, є напрацювання та його проєкт, але актуалізувати зараз це питання на фоні загальної політичної ситуації — складно. Але якщо перевести це в гроші та на якусь економічну мову — це нескінченне джерело доходу для інституцій та суспільства. Це скарб, який постійно може монетизуватися.

Багато питань і викликів: технічних, економічних, етичних, соціальних. А в основі — наше суспільне відношення до цієї спадщини.
Про Суспільне мовлення
У 2014 році почалася медійна реформа, яка впроваджувалася для розвитку незалежних ЗМІ в країні. Так у 2017-му з'явилася Національна суспільна телерадіокомпанія, вона ж Суспільне мовлення. Були об'єднані центральне телебачення, регіональні ТРК, обласні та державні телерадіокомпанії, які до того підпорядковувалися напряму очільникам області, всі дротові радіо. Повністю змінилося керівництво, а редакційна свобода стала пріоритетом. Почався великий ребрендинг.

25 років було запустіння. З телебаченням у нас в країні повна біда — все в руках олігархів і сильно засмічує людям мізки. Існування суспільного мовника ж є обов'язковим елементом для будь-якої нормальної демократичної системи. Це критично необхідний елемент безпеки. Незалежно від політичних уподобань і впливів, — інформувати, розвивати, давати просвітницькі програми. Те, що комерційне телебачення ніколи не буде робити, тому що це не підвищує рейтинги. Класична музика, наприклад. Або мультфільми — задорого для українського ринку. Ми ж, як незалежний мовник, мусимо це робити.
Щоб розглянути панораму у форматі 360, потягніть зображення в сторону курсором
Хол будівлі телецентру Олівець
Хоч ми фінансуємося з державного бюджету, але в редакційній політиці та виробничих фігурах незалежні від держави. Ми захищені законом і ніхто не має права втручатися в те, що ми робимо.

Суспільний мовник — це також елемент підживлення творчих індустрій, тому що він є великим замовником для виробництва документальних стрічок, художніх фільмів, розважальних програм. Ми зараз намагаємося робити контент у співпраці з ринком та індустрією. За останні роки це дало нам можливість переходити на новий рівень контенту. І так само наші регіональні програми — в селах та маленьких містах це не розвинено взагалі, тому ми приносимо туди гроші та кажемо «робіть крутий продукт». Це в цілому змінює систему. Тепер не обов'язково покидати своє місто, щоб знімати щось круте на новій техніці.

За останні два роки ми також почали зростання по всіх напрямках. Відкрили цифрову платформу, яка є одним із найбільших паблішерів у Фейсбуці по відео — 70 млн переглядів. Почали виробляти дитячий контент, документальний продукт, скоро почнемо робити серіали. Суспільне все ще готує представників Євробачення від нашої країни, транслює Олімпійські ігри та проводить щорічний Радіодиктант. Крім того, нас є власний оркестр, хор і тріо бандуристок.

За кордоном в шоці від темпів наших змін. Вони вважають, що ми один із найкращих прикладів реформ в Україні за весь час. Якщо подивитися об'єктивно, то ми одна з інституцій, яка залишилася в незмінному курсі реформи з 2014 року. Ми звикли робити зміни швидко. Коли Суспільне буде таким, яким має бути — нікому невідомо. Воно, як і суспільство, має завжди потроху змінюватися.
Щоб розглянути панораму у форматі 360, потягніть зображення в сторону курсором
Вид з даху будівлі телецентру Олівець
Про людей
Суспільне — це величезний та різнорідний механізм і в культурному плані, і за компетенціями. У нас по всіх регіонах 4 000 працівників. Ми маємо безпрецедентно велику мережу кореспондентів і журналістів по всій країні. Це те, чого немає майже ні в кого навіть з великих медіакорпорацій. А в цьому та наступному році ми почнемо розгортати гіперлокальну мережу кореспондентів і вже в ОТГ будуть свої журналісти.

Саме в телецентрі працює десь 1500 людей, з яких я особисто знаю кілька сотень. За радянських часів і у період державного телебачення ієрархічна структура була зовсім іншою і, на щастя, від неї взагалі нічого не залишилося. Був президент компанії, який сидів у величезному кабінеті за величезним столом поруч з іншим величезним столом, за яким сиділи маленькі люди. А він був обліплений телефонами прямого зв'язку з президентом та Верховною Радою. В кімнаті відпочинку у нього була душова, а у ній — секретні двері, замасковані під плитку, за якими знаходиться дивна таємна кімната. Досі не знаю, що там було і що з нею робити.
Щоб розглянути панораму у форматі 360, потягніть зображення в сторону курсором
У нас теж є ієрархічна структура, адже без зрозумілої вертикалі ти не можеш управляти такою кількістю людей. До того, як я сюди прийшов, був експеримент горизонтальної системи, але занадто багато людей для цього. Ми тут ще й досить репрезентативні та схожі на суспільство. Можна навіть вибірки поробити, адже у нас всі регіони, віки, рівні освіти, гендери тощо. Така ідеальна фокус-група.

З командою у нас здорові робочі відносини. У нас є наглядова рада, правління, голова правління, генеральні продюсери, директори по різних напрямках і в них вже окремі команди. У нас тут весь класифікатор трудового кодексу: продюсери, режисери, журналісти, креативні продюсери, дизайнери, моушн-дизайнери, звукорежисери, HR-менеджери, pr-менеджер. Все, що є на телебаченні.
Про плани на майбутнє
Для реконструкції будівлі ми будемо розробляти новий проєкт. Можливо, це навіть буде співпраця з нашими сучасними художниками або з резиденцію, яка допоможе нам переосмислити цей простір. Кожен із членів правління вважає, що це важливе для нас завдання.

Ми продовжуємо цифровізацію, у нас навіть прийнятий програмний стратегічний принцип digital first. Тому ми все більше інвестуємо в цифровий контент, адже радіо все менше слухають, а телебачення все менше дивляться. Тому в планах кинути всі сили на діджитал, vod-платформу, продовження змін у корпоративній культурі та створення більш лагідного для роботи простору. Ну і розвиток регіональних мереж і гіперлокальної журналістики як окремий важливий напрям роботи.
Вид з даху будівлі телецентру Олівець
Матеріал створено за підтримки:
Ajax Systems — український розробник професійних систем безпеки зі світовим ім'ям. Продуктова лінійка Ajax включає цілий спектр IoT пристроїв: охоронні та пожежні датчики, датчики затоплення, реле та розумні розетки, модулі інтеграції та пристрої керування. Системами Ajax користуються понад 1 200 000 користувачів у 130 країнах світу.
Авторка:
Тетяна Капустинська
Редактори:
Юрій Марченко, Тетяна Капустинська
Дизайнерка:
Валерія Городчаніна
Фотограф:
Сергій Гаджилов
Акаунт-менеджерка:
Тетяна Новікова
Стейкхолдер-менеджерка:
Тетяна Новікова
Кураторка:
Юлія Саліженко
Стороннім вхід заборонено: державне підприємство «Антонов»
Розповідаємо, як створювались знакові літаки ДП «Антонов», як влаштоване підприємство зараз і якими його досягненнями варто пишатись. А ще — завдяки фото у форматі 360° запрошуємо вас на справжню екскурсію локаціями режимного об'єкта.
E-mail дайджест від PLATFOR.MA!
Пишемо листи, які хочеться витягати зі спаму, навіть якщо вони туди випадково потрапили. Регулярно розповідаємо історії зі сфери креативу та соціально важливих тем, аби вам було, чим надихатися.