Як спосіб запобігання конфліктам та війнам
2.
ЦІННІСТЬ ТА ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ
мусульманка Ольга Фриндак
ГЕРОЇНЯ
У 2018 році я замінювала паспорт-книжку на ID-картку. Коли я прийшла фотографуватися, працівник Державної міграційної служби (ДМС) сказав, що мені потрібно зняти хіджаб, бо за правилами у головному уборі не можна. На мої аргументи, що я так ходжу щодня і це моє релігійне переконання, не реагували, адже є постанова, на яку орієнтуються. Постанова — то святе.

До цього проблем не виникало, у мене вже була фотографія у хустці у паспорті. А та постанова вже давно застаріла, у всій Європі вже давно прийняли, що хіджаб не вважається головним убором. Через кілька днів я написала офіційного листа із поясненням ситуації та проханням мене сфотографувати до ДМС України, доклала документи про те, що я мусульманка і одружена з мусульманином, навіть знайшла лист, який раніше був поширений у ДМС із приміткою, що можна фотографуватися у хіджабі. В результаті я отримала офіційну відмову, в якій посилалися на наказ МВС.

Далі мене чекала довга дорога довжиною у рік. Ми почали працювати з юристом. Спочатку ми подали до суду на ДМС, але не виграли справу. Це не був лише мій випадок. Паралельно створювалося купа петицій, писалося багато листів, був навіть кейс випускниці з харківської школи, яка через ці правила не могла отримати ID-картку, щоб складати ЗНО. Ми вирішили писати колективне звернення до президента, міністра юстиції, голови МВС. Наводили аргумент, що за європейськими стандартами, якщо ти не можеш за релігійними переконаннями сфотографуватись без головного убору, то це не проблема. Головне, щоб було видно повністю обличчя, по вухах чи волоссю вже не зчитують особистість. Колективно ми зібрали понад 500 підписів жінок.

Згодом зі мною зв'язався священник — він мене питав про кроки, які ми робимо, бо зіткнувся зі схожою проблемою. Монашки, які приїжджають в Україну на служіння, не можуть отримати посвідку на тимчасове проживання, бо вони відмовляються для фотографії знімати свою намітку. Це стало проблемою у римо-католиків, і вони з боку посольства теж писали звернення і до МВС, і до Мін'юсту.

І десь наприкінці 2018 року духовному управлінню мусульман України «Умма» відповіли на лист — мовляв, збиратиметься робоча група та думатиме над розв'язанням цієї проблеми. Нашу спільноту навіть запросили за круглий стіл МВС, на якому ДУМУ «Умма» підтвердило, що оплатить роботу експертів з розробки нового ДСТУ. Тож десь рік розробляли новий стандарт і у листопаді 2019 року повідомили, що МВС випустив новий наказ з новими вимогами до фотографування і цю проблему вирішено. Коли останні підписи були отримані, а документи опубліковані, я пішла до того ж ДМС і таки одержала свою id-карту. Коли ми вже разом навалилися на проблему і навіть християни з мусульманами почали радитися для її розв'язання — це спрацювало.
Це мої права як людини, яка вірує. Так я почуваюся не лише повноцінною громадянкою, а ще й розумію, що мене як віруючу поважають.
Як мусульманка я завжди покриваю голову від поглядів чужих чоловіків. А мати документи з відкритим волоссям — суперечить усім моїм переконанням та правам. Парадоксально, але так мене буде навіть важче впізнати, бо я ж постійно ходжу в хустці.

Мир для мене багато означає, адже іслам навіть перекладається як мир, спокій. І навіть коли ми вітаємось, кажемо «ассаламу алейкум» — мир тобі. Тому в нас все крутиться довкола цього слова. Ми вітаємося сто разів на день і сто разів бажаємо миру. Ми молимося Богу, щоб у нас був мир на душі. І ми, відповідно, маємо розповсюджувати його, ділитися ним з іншими. Те, що я захищала своє право фотографуватися в хіджабі, пов'язане з моїм внутрішнім спокоєм. Якщо я всередині спокійна, що мої права як віруючої та як громадянки України дотримані, то мені легше справлятися з іншими подіями. Я хочу, щоб мир був не тільки в мене на душі, а й у моїй родині, у моїй країні. А ця боротьба починається зсередини.
правозахисниця та директорка «Центру громадянських свобод» Олександра Романцова
Експертка
Це історія про баланс між індивідуальним правом конкретної людини та забезпеченням прав інших людей. Для системи розпізнавання облич потрібно робити фотографії за певними правилами, так. З одного боку, ці правила потрібні, вони нас захищають, забезпечують нам одне з прав, яке ми хочемо — юридичний захист з боку держави. З іншого боку, є інше право — на свободу вираження своєї думки, совісті та релігії. От і зіткнулися два права різних людей.

Раніше в Україні справді була система, якій для розпізнавання людини потрібно було якомога більше даних — у тому числі колір волосся та форма обличчя, те, що хустка приховує. Наприклад, в усьому іншому світі люди, яким потрібно носити феску, це право відвоювали раніше, бо сама система змінилася. Вплинув розвиток технологій. Зараз, щоб ідентифікувати людину, достатньо трикутника, який починається над бровами і закінчується ротом. В нашій ситуації норма просто застаріла. Мусульманки мають релігійні погляди, які нікого більше в їхніх правах не зачіпають. Наразі не потрібно, щоб вони знімали хіджаб. Є більш суворі традиції, в іудейській манері жінки можуть покривати голову повністю і навіть очі ховати за вуаллю. Ось це поки вирішити неможливо, поки ми з вами не перейдемо на розпізнавання особистості за відбитком пальця.
Є думка, що мусульманка взагалі не повинна голос подавати. А в цій ситуації дівчатка активно виявили свою позицію і формують те, що має забезпечувати їхнє право на релігійну свободу. Те, як людина виглядає і який одяг носить — не те, що визначає її роль та права у соціумі.
У правозахисті є поняття стратегічного кейсу. Адвокати, наприклад, ставлять інтереси свого клієнта вище за все. А от рішення стратегічного кейсу може бути не найкращим для клієнта, але воно змінює систему. Правозахисники, навіть якщо використовують судові процедури, роблять це для того, щоб спровокувати глобальні зміни. Мусульманська спільнота займається саме стратегічним кейсом. Є багато людей і громад, не тільки мусульманських, для яких їхня робота важливо. Якщо з'являється такий приклад «ось дивіться, жінки у хіджабі довели, що не потрібні для ідентифікації ті ділянки, які закриваються хусткою», то й інші мають шанс. Права людини — це не висічене в камені правило, це домовленості між людьми про те, як правильно дотримуватися кордонів особистої свободи. Тому правозахист як критичний погляд на правила довкола тебе необхідний.

Права людини безпосередньо пов'язані зі миром — вони існують для того, щоб не доводити до війни. А війна, на жаль, досі є одним із видів дипломатичних відносин. Є така концепція сталого миру — і вона не про те, щоби перестали стріляти. Це про вміння жити та розвиватися разом. Без пріоритетності на кшталт «мій розвиток важливіший, ніж твій, тому ти терпи, давай мені ресурси, а я розвиватимусь». Тому потрібна справедливість і тому навіть через 200 років треба оцінювати жахи минулих війн і говорити, що це погано і це не те, що призведе до розвитку. Війна завжди є наслідком того, що ми не змогли знайти альтернативи. Мир — це постійний динамічний їх пошук. Це вміння знайти баланс, критичне мислення та розуміння, що немає дій без наслідків.
Спецпроєкт створено за підтримки:
Заходи до Дня Миру в Україні проводяться Молодіжною організацією «СТАН» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку USAID Ukraine - USAID Україна.
Гарантує мирний діалог між людьми, в родині, в парі, на роботі тощо
1.
НЕНАСИЛЬНИЦЬКЕ СПІЛКУВАННЯ
Як мир в самому собі
3.
РОЗБУДОВА ВНУТРІШНЬОГО СВІТУ ТА ПСИХОЛОГІЧНЕ ЗДОРОВ'Я
Не тільки шкільної, але й критичне мислення та протидія дезінформації
4.
РОЗБУДОВА ОСВІТИ
Як необхідний мінімум
5.
МИР У КРАЇНІ ТА ПРОТИДІЯ ВІЙСЬКОВИМ КОНФЛІКТАМ
E-mail дайджест від PLATFOR.MA!
Пишемо листи, які хочеться витягати зі спаму, навіть якщо вони туди випадково потрапили. Регулярно розповідаємо історії зі сфери креативу та соціально важливих тем, аби вам було, чим надихатися.